У 1972-му на Різдво Василь Стус поїхав до Львова, разом із друзями ходили з вертепом. Фатальної (точніше хватальної) ночі 12 січня їхали на летовище. Проїздили мимо КДБ, там світилися всі вікна. Хтось кинув: «Щось готують!». Тієї ночі були арештовані всі учасники вертепу.
Василя Стуса чекали в київському аеропорту. Вирок суду: 5 років таборів і 3 роки заслання – це «смертеіснування-життєсмерть». І уже інший кочегар, Борис Мозолевський, писав:
Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні ґрати,
Коли я їв свій кусень у теплі.
У ніч з 12 на 13 січня 1972 р. КДБ здійснило в Україні операцію «Блок», план із руйнування самосвідомості українців, названий другим покосом дисидентів, що поклав кінець руху шістдесятників.
Мета операції:
– нейтралізація інтелектуальної еліти, пов’язаної з самвидавом;
– жорстока розправа з найактивнішими лідерами;
– залякування решти.
14 заарештованих тієї ночі у Києві та Львові:
Антонюк Зіновій, інженер-економіст
Гель Іван, релігійний діяч
Коваленко Іван, поет-шістдесятник
Осадчий Михайло, журналіст
Плахотнюк Микола, лікар
Плющ Леонід, математик i публіцист
Сверстюк Євген, філософ i гоголезнавець
Світличний Іван, літературний критик
Сергієнко Олесь, інженер-механік
Стасів-Калинець Ірина, поетеса
Стус Василь, поет
Чорновіл В’ячеслав, публіцист i літературний критик
Шабатура Стефанія, митець-килимар
Шумук Данило, багатолітній в’язень сталінських таборів
Пізніше були арештовані:
20 січня 1972 р у Івано-Франківській області органами КДБ було арештовано, а потім засуджено на 7 років концтаборів, двох священиків: Є. Космача і Василя Романюка (згодом патріарх УПЦ КП Володимир).
20 лютого — поет Микола Холодний;
21 лютого — інженер Василь Долішній (на Івано-Франківщині);
18 квітня – літературознавець Іван Дзюба,
11 травня – психіатр Семен Ґлузман,
18 травня – філолог Надія Світлична, сестра Івана (в Києві);
21 червня – інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців (в Харкові);
6 липня – філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк (у Києві);
13 липня – викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз (в Умані);
11 серпня – поет Ігор Калинець (у Львові);
17 листопада – поетеса Ірина Сеник (у Бориславі),
9 грудня — лікар Лідія Гук (у Скадовську).
25 травня у Львові наклав на себе руки видавець самвидаву інженер Мар’ян Гатала.
Загалом 1972 року по Україні в Києві, Львові, Харкові, Бориславі, Івано-Франківську, Кременчуку, Скадовську та на території Словаччини було заарештовано близько 100 чоловік, серед яких були лікар Семен Глузман, бібліотекар Надія Світлична, священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир) ; упродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів, проведено тисячі обшуків, десятки тисяч людей були стероризовані допитами як свідки, викинуті з роботи, з вузів. Майже всі провідні діячі шістдесятництва дістали максимальний реченець (7 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 р. заслання) й етаповані за межі Батьківщини – в Мордовію та Пермську обл. Росії, потім у Сибір.
Хто не давав показів (Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Борис Ковгар, Василь Рубан) – були запроторені до психлікарень.
До кінця 1974 р. заарештовано 193 особи.
12 cічня 1974 р. В’ячеслав Чорновіл звернувся з офіційною заявою до голови президії Верховної Ради УРСР. У ній повідомлялось, що, починаючи з 12 січня 1972-го року (дня його арешту і початку широких репресій проти течії шістдесятників в українському літературно-громадському житті), він щорічно, як в ув’язненні так і після, відзначатиме одноденним голодуванням аж до справедливого перегляду його та інших аналогічних справ.