Ми стоїмо чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі.
Ми стоїмо потужні і затяті,
Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.
Тарас Петриненко
У 30-х роках на Волині польський уряд проводив перепис населення. На питання про національність молодий Данило просто, але гордо відповів: «Тутешній». «Українець чи поляк?» – перепитали його. «Тутешній», – вперто стояв на своєму юнак. Врешті, так і записали – «абориген». Аборигеном, який майже 43 роки карався за Україну у польських, німецьких та радянських таборах, був Данило Шумук, який народився 30 грудня 1914 р., у с. Боремщина Любомльського р-ну на Волині.
17-ти літ Шумук розпочав боротьбу з польським окупаційним режимом, вступив до Комуністичної партії Західної України, але був засуджений і понад 5 р. провів у польських тюрмах. У 1939 році повернувся на батьківщину, одружився, радів появі сина та дочки, викладав в школах географію, але «визволителі» усунули його від учителювання. А потім і арештували «як брат ворога народу». З тюрми призвали до штрафного батальйону Червоної Армії. Беззбройний Шумук потрапив у полон і перебував у концтаборі для військовополонених на Полтавщині. Вдалося втекти, організував партизанський загін, який влився до УПА. У грудні 1944 року його арештували й винесли вирок: за «зраду батьківщини» – до розстрілу, який був замінений 20-ма роками таборів. Д. Шумук був одним з організаторів повстання в’язнів у Норильську в червні – вересні 1953 р., за що був переведений до Владимирського централу. Повстання в’язнів у 1953 р. Шумук описав у своїх спогадах «За східним обрієм». У 1955 р. Шумука реабілітували. Але мусив виїхати до Дніпропетровської області. Д. Шумуку запропонували співпрацювати з «органами». Після його відмови був обшук, арешт і 10 років таборів суворого режиму за «агітацію проти радянської влади».
З осені 1967 р. Шумук жив у м. Богуславі на Київщині, працював сторожем у піонерському таборі, черговим матросом комбінату облаштування пляжів у Києві.
У 1968 році Д. Шумук познайомився з «шістдесятниками»: І.Світличним, Н.Світличною, Горинями і Є.Сверстюком.
12.01.1972 Шумук потрапив під другий покос інтелігенції за проведення «антирадянської агітації і пропаганди». Київським облсудом був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, табір Соснівка.
10.10.1972 Шумук звернувся до Президії Верховної Ради СРСР: «…прошу Президію Верховної Ради СРСР звільнити мене від громадянства СРСР. Мені легше буде помирати… в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР». З лютого 1979 року Шумук — член Української Гельсінкської Групи (УГГ).
У 1987 році просто на летовище під’їхала машина посла Канади в СРСР, і високі дипломатичні чини прослідкували, щоб колишній в’язень без проблем сів на рейс до Канади. На еміграції Данило Лаврентійович жив у католицькому домі Павла й Петра, де мешкали літні люди з української діаспори. Після ДТП, у яку багаторічний в’язень потрапив у 82 роки, донька літала до батька через океан, доглядала. Якось зізнався доньці: «Я сидів у тюрмах і боровся не за таку Україну… Краще б я, доню, став агрономом чи зоотехніком, бо з рослинами й тваринами працювати легше, ніж з людьми…»
П’ятнадцять років він прожив у Торонто, і коли в жовтні 2002–го донька поверталася в Україну, сказав: «І я з тобою…» 28. 11. 2002 р. переїхав у м. Червоноармійськ Донецької обл., жив на вул. Соціалістичній, у двоповерховій «Сталінці» у дочки Віри.
21 травня 2004 у Красноармійську (нині — Покровськ) на позначці 92 годинник життя аборигена Данила Шумука зупинився.
Залишити відповідь