Народився Андрій Бандера 11 грудня 1882 року у місті Стрий на Львівщині. Батько — священик о. Михайло, мати — Євфрозина. Андрій Бандера — старший син у родині. Закінчив Стрийську гімназію в 1901 р.; богословський факультет Львівського університету в 1906 р. Теолог із університетською освітою, харизматичний лідер у своїх парафіях висвячений у 1906 р. Отець Андрій Бандера, помічник місцевого пароха Володимира Глодзінського, розпочав свою священицьку працю у селі Старий Угринів на Калущині. У перший рік перебування в Угринові він одружився з донькою отця Глодзінського — Мирославою, красунею з консерваторською освітою. Родина Глодзинських вела успішний бізнес: Павло Глодзінський — спонсор ОУН, один із засновників «Маслосоюзу» та «Сільського Господаря» (українські господарські установи); займалися бджолярством. О. Андрій теж захопився бізнесовим бджолярством.
Молоді мали зразкову родину: благословилося їм восьмеро дітей.
З 1910 р. о. Андрій член Наукового товариства Тараса Шевченка. В хату Бандери часто з’їжджалися гості, зокрема вуйки Степана Бандери, Ярослав Весоловський — посол до Віденського парламенту; скульптор Михайло Гаврилко та інші.
Згодом отця Бандеру називали «революціонером у рясі». З проголошенням Західно Української Народної Республіки Андрія Бандеру обрали депутатом парламенту ЗУНР. У 1919 р. делегат Української Національної Ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту голосував за Акт злуки.
З початку україно-польської війни добровільно вступив в Українську Галицьку Армію, служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу (у 1919–1920 рр.). Коли в УГА закінчились боєприпаси і армія перейшла за Збруч, отець Бандера відійшов зі своїм військом. Незважаючи на епідемію тифу, він залишався сповідати хворих і сам ледве пережив небезпечну хворобу. Від 28 травня до 8 червня 1919 р. разом із сім’єю жив у Бучачі (в домі родини Гафтковичів), влітку 1920 р. повернувся до Галичини у с. Ягільниця (нині Чортківського району Тернопільської області). У 1920–1930 рр. парох Старого Угринова співпрацював у Калуській філії «Сільського господаря».
У 1922 р. від туберкульозу горла померла 33-річна дружина Андрія Мирослава, 40-річний удівець залишився з дрібнятами (новонароджена доня померла немовлям; вижило троє доньок і чотири сини). Навіть римський папа зглянувся і дав дозвіл священикові УКГЦ на другий шлюб, але: «що людЯм, те і нам!» І діти, які ніколи не знали мачухи, знайшли притулок у родинах Глодзинських. Вони отримали дуже пристойне виховання й освіту, були членами «Просвіти», «Лугу», «Пласту», згодом стали діячами націоналістичного підпілля.
У 1930–1936 рр. о. Андрій — парох у с. Воля-Задеревацька; у 1936–1941 рр. — парох с. Тростянець Долинського повіту. Коли землю українців окупували «визволителі», Степан Бандера послав до батька зв’язкового, щоб перевести о. Андрія через кордон, той відмовився. Пастир залишився вірним Богу та Україні до кінця.
22 травня, рівно за місяць до німецького нападу, у селі Тростянець у хаті священика Андрія Бандери чекісти знайшли «нелегала», члена ОУН, який переховувався від репресій радянської влади.
Це стало причиною арешту отця. П’ять днів в’язні Станіславської тюрми були свідками катувань немолодого священика, а потім між людьми пішли чутки, що о. Андрія «визволителі» розіп’яли на хресті у Станіславській тюрмі.
Зі справи №75140 ФП обсягом більше ста аркушів дізнаємося про трагедію священика, про останні дні його життя. Документи свідчать, що А. Бандеру відправили до Києва на Короленка, 33; він 43 дні був у буцегарні НКВД. Допити розпочалися 9 червня і тривали до 25 червня 1941 року; проводилися українською мовою, бо російською підслідний не володів. Отець Андрій не лукавив, щиро зізнався, що вважає себе націоналістом, що у серпні 1940 року до нього прийшов зв’язковий від сина Степана, який передав священику хрестика, купленого Степаном у Римі.
29 червня, у перший тиждень німецько-радянської війни, доблесні чекісти палили «націоналістичну» літературу, конфісковану в Андрія Бандери, серед якої «Історія України-Руси», «Історичні пісні», «Повість временних літ», «Проповіді» митрополита Андрея Шептицького.
2 липня 1941-го слідство у справі завершилося.
7 липня відбувся двогодинний суд, на якому о. Андрій Бандера гордо відповів на питання суддів про своїх дітей: «Я своїм дітям дав належне виховання, прищеплюючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».
8 липня о 18:40 оголошено вирок – Андрія Михайловича Бандеру піддати найвищій мірі кримінального покарання – розстрілу.
10 липня 1941 р. у Києві радянці його розстріляли». Йшов о. Андрію 59-ий рік… Найімовірніше місце вічного спокою – Биківня.
Діти дорого заплатили за своє українство: Оксана, Володимира, Марта – багаторічні в’язні сталінських таборів; Богдан – загинув як член похідної групи на півдні України, Василь і Олександр замордовані у нацистському концтаборі Аушвіц, Степан – убитий агентом КГБ.
