Коли у 1843 році Тарас Шевченко приїхав до Києва, у центрі міста було водоймище, яке мало назву «Козине болото», тут базарна площа посеред Хрещатика, яку теж іменували Козячим Болотом.
У Києві на вул. Козоболотній (у народі – Козинці, нині провулок Т.Шевченка, №8а) у будинку, що належав чиновнику І. Житницькому, квартирували Тарас Шевченко, поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський і художник Михайло Сажин. Т.Г.Шевченко працював із М. Сажиним над альбомом «Види Києва».
А через дорогу від хати, у якій квартирував Тарас Шевченко, частенько чимчикували чоловіки, бо там, де нині готельчик «Козацький», був заклад платних інтимних послуг.
Пізніше хату придбав полтавський дворянин-поміщик Трифон Андрійович, який носив козацьке прізвище Сирівець (квас із житніх сухарів; хлібний квас). Пам’ятаєте у Івана Котляревського
Дидона рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець?
Син Сирівця закінчив юридичний факультет Київського університету, став присяжним і мусив змінити прізвище на «престижніше» (на –ов) — Суровцов.
У цьому будинку пройшло дитинство Надії Суровцової, історика, помічника Михайла Грушевського. Вона перекладала з 10 мов, перша в СРСР жінка – доктор філософських наук. До неї сватався Кость Широцький, залицявся Володимир Сосюра. Солженіцин з її матеріалів писав свій «Архіпелаг ГУЛАГ».
У 1878 році, коли посеред площі постало приміщення Думи, площа Козине болото одержала нове ім`я – Думська площа, у 1919 – 1935 рр. – площа Радянська, з 1935 – 1977 рр. – площа Калініна, 1977 – 1991 рр. – площа Жовтневої Революції; з 1991 р. – Майдан Незалежності.
До речі, у Давньому Римі з Козиного болота почався відлік Вічного міста: саме там збирався для прийняття колегіальних рішень перший римський бомонд, саме з Козиного болота пішов у небуття Ромул.
