– Слухай сюди! От ти написала, що капуцини (монахи) та капучино (кава) – однокореневі слова, – озвалися Хомівна. – А я в дитинстві чула, як красулю-красолю називали капуцином. Чому так?
– Ну, вмієш ти діставати, Достоєвський! Твоя правда: пригадай-но квіточку красолі (як красується червона або жовтогаряча з каптуром (капюшоном) настурція)! 
Кажуть, слово «настурція» вказує на тонкі пахощі квітки. Латинське nasturtium (nasturcium) виникло, очевидно, з *nās-torqu̯i̯om «те, що мучить ніс» (рослина має дуже приємний запах), що складається з основ іменника nāsus «ніс», спорідненого зі сл. nosъ, укр. ніс, і дієслова torqueo, -ēre «мучити».
Слово Мова
насту́рка білоруська
насту́рция болгарська
nasturtium (nasturcium) латинська
nasturcja польська
Великим шанувальником квітів був художник Іван Труш. З дитинства залюблений у рослини, Іван Іванович ретельно впорядковував власний сад, завжди радився, які й коли краще квіти садити, деякі види спеціально замовляв у Карпатах. Його клумби формувалися в уяві майстра, потім переносились у матеріал. Квіти маляр називав “модельками”, не любив різати квіти, відтворював їх живими. Улюблена квітка художника Івана Труша – настурція. 
До речі, це улюблена квітка Михайла Коцюбинського. Дженджуристий пан Коцюбинський любив прогулюватися рідним Черніговом у білому костюмі з красолею в петлиці. Його добрий приятель художник Михайло Жук у 1907 році увічнив письменника на тлі улюблених настурцій.
– Ти ба, які подробиці! Чому нам у школі цього не розповідали?
– Ох, сонечко моє! Не всі вчителі знають, що саме Михайло Михайлович – виявив найґрунтовніші знання з ботаніки, назвав близько 200 імен українських рослин. Крім того, ботанікам відомі «гвоздики Коцюбинського». 
Їх п. Михайло привіз із Капрі й акліматизував. З того часу саме ці квіти зустрічають відвідувачів музею М. Коцюбинського.
– От і напиши про це, а ми поширимо.
– Слухаюсь!
