Матюк

Ще три дні до пенсії, тому обличчя та настрій моїх сусідок наче табличка: «Не влезай – убьёт!». Але Софочка починають задиратися:
– Вот ти напісала сіводня пра юріста Матюка. Ета тока украінци могут давать такіє фамілії.
– Софочко, одумайся – вся ваша історія – суцільне матюччя.
– Історія вілікай Расії?
– Ну, так. Пригадай, коли планувалися перші залізниці, запитали у царя: робити розмір колій, як у Європі чи більше. Вінценосний відрізав: «На прутень більше?» З того часу в Росії розмір колій більше.
– Какой такой прутінь?
– Царський. Бачиш, у нас делікатні органи мали симпатичні назви, наприклад, жіночий орган називали: розкішниця, ковінька.
– Что? Ваш поет Ковінька – Пі***? Матірі тваєй кавінька!
– Да! А ви, даючи сусіднім народам принизливі назви (Малопольща, Малоросія), як це пояснювали?
– Да что там ваша Польша? У нашей матушкі (Єкатіріни) п* больше, – згадала Софочка.
– Саме так ви говорите про своїх матушок, батюшок. Як бачиш, наше матюччя ніжне, делікатне, нікого не ображає. А вже імперська політика заставила Матюка змінити родове прізвище на зросійщене Митюков.