Батьки і природа створили генія земної краси з профілем античної богині, а Всевишній добрав голос із найдовершеніших регістрів райських октав. Найкраща наша співачка побачила світ 23 вересня 1872 р. на Тернопіллі у с. Білявинцях. Її татусь – о. Амвросій, священик, закоханий у книги, а неня Теодора – красуня, дочка поета Григорія Савчинського. Дітей було, як макового зерня: шість дівчат і двоє хлопців, тому татко учив їх самотужки. Соломія не ходила до школи, вона всотувала від батька любов до книг і музики, співала у сільському аматорському хорі. Одинадцятилітньою мала перший прилюдний виступ у Тернополі у складі хору «Руська бесіда».
І коли Соломію побачив Зенон Гутковський, син батькового друга, він закохався і заслав сватів. Родина погодилася на шлюб, відбулися заручини, розіслали офіційні запрошення на весілля. Зенон не приховував, що ніяких співав, фортепіано його дружина не буде знати. Якось він сказав, що не відрізняє шопи від Шопена. Соломія вислуховувала все і зрештою, на питання:
– Які обручки купити?
Відповіла:
– Ніякі.
Поповзли чутки, до дівчат Крушельницьких не ризикували свататися. Хоч панянці не личило ставати акторкою, але тато погодився і повіз дочку до Львівської консерваторії. Навчалася вокалу у Валерія Висоцького, Олександра Мишуги. Сонячна, усміхнена Соля познайомилася з доктором медицини Ярославом Окуневським. Елегантний, високий красень у пенсне був на 14 років старшим за неї. Вони бачилися знову і знову, блукали вулицями Львова, в них вирувало тепло бажань. Ночами вона довго не могла заснути, все думала: «… без праці жити не можу, але і жити мені хочеться, тобто ужити всього на цім світі… як погодити ті дві крайності…». Коли ж вранці вона збилась, виконуючи арію, чим викликала гнів професора, то більше не дозволила дати волю почуттям. Соломія погодилася з тим, що їй написав М. Павлик: «… Ви маєте пронести славу нашої пісні… До дітороддя є мільйони, а велика співачка Соломія Крушельницька — одна».
Та ще десять років Славко жив коханням: ходив на її концерти, купував їй найкращі букети, зберігав газети зі статтями про Солю.
На її першому концерті був Франко. Після дебюту в опері Доніцетті «Фаворитка» Фауста Креспі запросила Соломію до Мілана учитися. Незабаром зеленоока українка мала успіх у Мілані, Кракові, Південній Америці. У Чилі на знак найвищої пошани до її таланту у театрі випустили білих голубів. Про унікальне явище в світовому оперному мистецтві писали усі газети.
Вона напружено працювала: сила волі і дисципліна у всьому; режим: прокидалася, займалася гімнастикою, прогулянка, сніданок, 5-6 годин занять, вивчала ролі, співала на восьми мовах. Після обіду, а Соломія обмежувала себе в їжі, знову прогулянка. Увечері пила ледь підсолоджений чай. Давала сольні концерти, де були українські народні пісні, романси Миколи Лисенка. З ним Соломія листувалася багато років, Микола Віталійович подарував їй три романси «Я вірю в красу», «Не забудь юних днів», «Хіба тільки рожам цвісти». При щільному гастрольному графіку Крушельницька обов’язково на день народження Шевченка виступала у Львові, віддаючи увесь гонорар на підтримку української преси. У Львові в 1903 р. вона придбала триповерхову кам’яницю, побудовану в 1884-му році за проектом Якуба Кроха. Сюди, на другий поверх, перебралася родина Крушельницької після смерті тата, а перший і третій поверхи займали орендарі, які щомісяця сплачували чинш, що покривав витрати домовласників.
Планета шанувала Валькірію-Соломію. І раптом… ніжна, тендітна Батерфляй на 180 см. З цим японським метеликом у Крушельницької було багато пов’язано. Справа в тім, що маестро Пучіні, у якого була дружина, діти, на роль Батерфляй запросив чудову співачку Розіну Сторкіо й опера блискуче провалилася. Тоді композитор звернувся до Соломії: «Тільки ти можеш виконати роль Батерфляй. Благаю тебе, погодься!» Вона пішла на ризик, відкрила Батерфляй і світ визнав шедевр Пучіні. Її викликали на біс 17 разів під час прем’єри. Композитор назвав Соломію найпрекраснішою, найчарівнішою Батерфляй. Рівно сто разів вона виконала цю роль, а потім повідомила маестро про відмову.
На сценах світу Крушельницька не мала рівної, її сопрано на три октави підкорило планету. Коли країна срібла відзначала своє століття, гімн Аргентини виконувала Соломія. До неї часто сваталися багаті та знатні особи, але від чужого злота, під очима болото, – казала співачка. Одного разу до неї приїхав аптекар Іван Білинський, перша особа при дворі короля Єгипту. Українець, який матеріально підтримував Лесю Українку. Закоханий Іван залишився довічним другом, посилав подарунки, гроші для роздачі талановитим молодим українцям. Вона виступала в Одесі. У Петербурзі вона давала концерт для царської родини. Цар запитав: «Якою мовою Ви співаєте?» «Мовою мого народу, українського народу». Польські студенти за те, що вона підкреслювала свою українськість, мали намір влаштувати їй котячий концерт.
Куди б не їхала Крушельницька, її супроводжував адвокат Чезарре Річчіоні, мер м. Віареджо. Він запалив її вогнем власного кохання. Вони одружилися 10 липня 1910 року в Буенос-Айресі, де в той час виступала 38-річна Соломія… 
На березі моря вони мали триповерхову хатинку, наповнену щастям взаємного кохання і поваги.
З 40 років Соломія працювала тільки як камерна співачка. У 57 років королева сцени дала свій прощальний концерт. Тоді світ почув її кредо: «Бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: зі співом на вустах». В Італії заснували золоту, срібну і бронзову медаль її імені для щорічних конкурсів «молодих соловейків».
Напередодні другої світової Крушельницька востаннє почула слова чоловіка «Соло міа, моє сонце». Вдова приїхала до сестри у Львів, там вона зламала ногу у стегні, довго прохворіла і не змогла втекти від «визволителів». А для «товаришів» пані у капелюшку та білих рукавичках була чужорідним тілом. Їй із сестрою надали чотири кімнати на другому поверсі власного будинку, а саму кам’яницю націоналізували.
Соломія Амвросіївна не отримала радянського громадянства, поки не написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Віллу відразу ж продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.
Тільки у 1951 р. Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 р., за місяць до кончини, С. Крушельницька отримала звання професора. У її репертуарі (а у Львові вона продовжувала виконувати вкраїнські пісні), незважаючи на натяки спецслужб, не було жодного твору про партію, Леніна чи Сталіна.
Мала Соломія сестру Ганну, яка за потенційними здібностями могла перевершити співачку. «Випадково» сама Соломія зробила її божевільною, зруйнувавши її мрію про кохання, бажання мати дітей, зламавши її життя. З сестри не вийшла жриця мистецтва, а Соломія свій гріх несла як хрест: не віддавала сестру до богадільні. Страждаючи від раку горла, перемагаючи біль, не кричала, щоб не спровокувати нападів у сестри. Так і померла ця сильна 80-річна жінка з кулаком у роті, щоб не налякати сестру. 
