Давно то було. У нашої сусідки знайшлося дитятко, чорний мов ніч афроукраїнець Васько. Доглядати малого з села приїхала бабуня.
Увесь двір захоплено спостерігав, як бабця на балконі годувала манною кашею онука, приговорюючи:”Їж, Васько, їж!”
– “Їм, бабуню, їм!” – озивався Васько, піднімаючи до гори чорну, замурзану манкою, мармизу.
Це фото нагадало мені минуле.
