– Уот тє нізадача, – гугнявила Софочка, – такая слафная фамілія у нашава кандідата: Діркачь. Діркачь – нібось наслєднік князя Діра…
– Софочко, який там Дір? – встряла Хомівна, – та у нас так називали стертий віник. Ми колись учили баєчку Леоніда Глібова:
Весела загадка сміється,
Що із брехні спекла калач,
— Як свіжий — віником він зветься,
А як пристаріє — деркач
Називали так і мітлу з тонкого гілля, яким за скотиною лайно прибирали в сараї, тому сміялися «сраний деркач».
Софочці обличчя захмарило. Виходіт, нє князь Дір, а, пардон, сранний діркачь?
– А ти як думаєш? – накинулася на мене Хомівна.
– Не думаю, що мова йде про віник. Гадаю, що балакучий козак отримав прізвище від назви птаха – Деркач. Це невеликий перелітний птах із жовтувато-бурим оперенням, який відзначається характерним скрипучим криком «дер», звідси слово «деркати». У Дніпрової Чайки:
Не співає соловейко,
Лиш деркач дере,
Вмерла вже весна кохана,
Жаль мене бере
– Бабуня казали: «брехач — як деркач: усе дерчить»
– До речі, латинська назва птаха теж звуконаслідувальна від звука кррекс – crex, crex. Серед реєстрових козаків понад двох сотень Деркачів.
– Значіт, етта птіца? Нєт, тагда буду галасавать за Карастильофа, – веде Софочка.
– За Коростильова? Аж підстрибнула Хомівна, – за коростявого?
– Сонечко, заспокойся, це той же птах, тільки російською: коростель, він же дергач. І нащо вибирати красиве прізвище? Вибирайте програми, справи депутата.
– Так це двійник?
Залишити відповідь