3 серпня 1910 р. в Києві у родині потомственних польських шляхтичів побачив світ Вацлав Янович Дворжецький (пол. Wacław Dworzecki). Семирічного хлопця віддали до кадетського корпусу, через рік – до гімназії, з десяти років – у трудовій школі. У 14 років Вацлава прийняли до комсомолу, а через рік придивилися й виключили з лав РКСМ с формулюванням «по причине социального происхождения». У 16 років Дворжецький вступив до політехнічного інституту; паралельно навчався в театральній студії при Київському польському театрі.
Хто з нас не проходив шляхом юнацького максималізму? Час, коли поставало безліч питань, коли в диспутах і книжках шукали відповіді. А юність Вацлава Дворжецького припала на палеоліт (паління літератури більшовиками). Він став членом підпільної групи політтеху «Группы освобождения Личности» («ГОЛ»). «Только за создание нелегальных групп тогда давали десять лет. Мы не были террористами, анархистами, мы – читали. Читали много, вслух, в том числе и по ночам, – Спенсера, Ницше, Гегеля в оригинале, Фёдорова, «Бесов» Достоевского. Всё это было строжайше запрещено.»
У 1929-му Вацлава Дворжецького засудили. Учасник підпільної організації «ГОЛ» до 1937 року знаходився в таборах: на будівництві залізниці Пинюга – Сиктивкар, Біломоро-Балтійського каналу, Туломської гідроелектростанції, на копальнях острова Вайгач. Та навіть за нелюдських умов таборів Вацлав Дворжецький після роботи працював у театрі «Туломська театральна експедиція». Там, у концтаборі, відбувся його акторський дебют.
Вацлаву Яновичу 27 років, він приїхав у Київ до батьків. Почав оббивати пороги театрів – даремно, наче червоними прапорцями все позначено: політичний, небажане походження… Поїхав до Білої Церкви, там були вакансії, але режисер побоявся. Зрештою його взяли робітником вагоперевірочної майстерні у Баришевці, але через місяць звільнили.
Подався до червоної столиці – Харкова, там йому посміхнулося щастя – прийняли до робітничо-колгоспного театру № 4. Вацлав Дворжецький з театром їздив із гастролями у Куп’янську, Дебальцевому, Донецьку. І знову: через місяць звільнили; начальника управління культури, який його рекомендував, арештували. Довелося терміново зникнути, поїхав подалі: в Омськ, влаштувався у місцевому ТЮГу. Нарешті щось постійне! У театрі Вацлав знайшов своє кохання: балерина та хореограф Таїса Рей. Двоє інтелектуалів покохалися, створили міцну родину. 26 квітня 1939 року народився Влад (частіше його звали Дворжик, чи просто Двор).
Восени 1941 р. «за контрреволюційну пропаганду й агітацію» Дворжецького-старшого знову арештували. Дружина «ворога народу» марно шукала роботу; сказала синові, що його батько на фронті. Голодне, холодне дитинство стало нестерпним, коли Влад дізнався від «добродіїв» на вулиці, що його батько «німецький шпигун», сидить у буцегарні, а не воює на фронті. З того часу в дитячих очах поселилася сумна мудрість. Влад старався не виходити на вулицю, не хотів нікого бачити. Він навчився лагодити всі домашні прилади, віднайшов собі хобі – в’язання на спицях.
Таїсії ж добродії донесли гірку чутку: її чоловік за ґратами познайомився з вільнонайманою службовицею концтабору, у них народилася дочка Тетяна. Таїсія Володимирівна продовжувала листуватися з чоловіком, посилала передачі. Коли ж у 1946-му Вацлав Янович повернувся, розлучилися, але Вацлав Янович працював в Омському театрі, вони з Владом інколи бачилися, спілкувалися. У театрі Дворжецький познайомився з молодою випускницею режисерського факультету ГІТЕСу Рівою Левіте. Вони одружилися, переїхали до Саратова, де влаштувалися до Саратовського театру драми ім. І. А. Слонова, пізніше переїхали до Нижньго Новгороду, де Дворжецький став одним з провідних акторів Драматичного театру, у якому служив до кінця життя. В 1960 р. у них народився син Євген.
За довге життя зіграв 122 ролі в 111 виставах.
З 1965 р. знімався в кіно та на телебаченні, зіграв 92 ролі. 
Перша кінороль – Лансдорф у фільмі «Щит і меч» (1968).
Помер 82-річний Вацлав Дворжецький 11 квітня 1993 року.
Залишити відповідь