Брати Окуневські

Їхній прадід – вправний рибалка та плавець писався Окунь, а шляхетське закінчення додав дід Адам-Данило.
Батько греко-католицький священик і лікар о. Іполит Окуневський.
Мати Текля (донька священика Івана Кобринського).
Із семи «Я»: батьків і п’яти дітей (двоє хлопчиків і троє дівчаток) складалася дружна, працьовита сім’я. Кожна дитина – відбірна зернина на полі українському.
Старший син Теофіл (Тео) Окуневський народився 7 грудня 1858. Через 15 місяців 5 березня 1860 р. знайшовся Ярослав (Ярко, Славко). Майже з пелюшок хлопці створили формулу: Я+Ти = Ми-Брати і були вірні до кінця. Тео став юристом, послом до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму. Ярко – титулований Мандарин, Кавалер ордену Почесного Легіону, контр-адмірал флоту Австро-Угорської імперії.
Емілія Окуневська (* 1862) — дружина адвоката Михайла Дорундяка, померла молодою. Наталія Окуневська (* 1864) — активістка жіночого руху в Галичині. Ольга Окуневська (* 1875) — піаністка, 4 роки навчалася у Миколи Лисенка, багаторічна акомпаніаторка Соломії Крушельницької та її подруга.
Софія Окуневська-Морачевська, двоюрідна сестра, перша галичанка, яка здобула вищу освіту і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорській імперії.
Хлопці провели своє дитинство у діда-баби в с. Яворів на Гуцульщині; навчалися в сільській парафіяльній школі в Яворові, згодом у семирічній школі в Снятині, потім у Коломийській гімназії. Ярослав змалку був короткозорим, носив окуляри, за що зазнав немало принижень від учнів-поляків. Українці Окуневські не раз відстоювали свою гідність у боях із поляками-однокласниками. Коли Теофілові було 17 років, померла мати; дітей виховувала бабуся Ганна Кобринська.
Тоді в Галичині побутувала думка, що українцям дорога в хлопи або попи. Сини й онуки священиків Окуневських вирішили присвятити себе світському служінню, але грати на власному полі, тобто обрати різні професії. У 1877-1884 рр. Ярослав – студент медичного факультету Віденського університету, голова товариства «Січ» у Відні. Теофіл Окуневський здобував освіту на правничому факультеті Віденського університету. У Відні Теофіл зустрів свою фатальну пані – знамениту співачку Соломію Крушельницьку. Були побачення, сватання, роман. Тео познайомив рідного брата з коханою – і з цього часу обоє Окуневських страждали від почуття до Соломії.
Обоє братів захистили докторат. Високі кар’єрні здобутки Теофіла та Ярослава породили чутку, що Окуневські не такі, як усі, чужаки – аристократи, нащадки боярського роду. А вони спокійно та цілеспрямовано робили своє. З 1885 року Теофіл займався приватною адвокатською практикою у Станіславові, 1890 року відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці. Працюючи лікарем на флоті, Яр постійно перераховував кошти для будівництва та розвитку українських організацій: «Рідної школи», сиротинців, товариства «Просвіта», львівських і чернівецьких видань; допомагав студентам із бідних сімей. Тео заснував і очолив філію товариства «Просвіта», гімназію товариства «Рідна школа» в Городенці. У 1901 р. Ярослав і Теофіл Окуневські дали по 2 тисячі корон і придбали Народний дім у Городенці для українських товариств і «Просвіти». Ярослав допоміг братові Теофілу і доктору Іванові Ціпановському відкрити першу повітову лікарню в Городенці. Для себе брати Окуневські вибудували будинок у Яворові.
Двічі Тео обирали до сейму і двічі – депутатом до австрійського парламенту. У липні 1889 р. Теофіла обрали послом Галицького сейму від IV курії 11-го Коломийського виборчого округу. Він набрав 96 голосів, суперник – князь Пузина – 70; застосував тактику безпосереднього спілкування з виборцями.
Нікому не дозволяв Окуневський витирати підошви об гонор українців. 25 липня 1889 року під час обговорення у Сеймі питання про виділення урядом субсидій польському культурницькому товариству, атмосфера в сесійному залі наблизилася до точки кипіння. У запалі дискусії польський депутат граф Томіслав Розвадовський кинув: «Нащо сюди привели цю наволоч (szujów)?!». Теофіл Окуневський почув цю фразу, перепитав поляка, кого той має на увазі. Роздратований Т. Розвадовський заявив, що мав на увазі всіх українських депутатів. У відповідь український депутат обізвав його наволоччю та блазнем і викликав на поєдинок, хоч знав, що Розвадовський – досвідчений дуелянт. Двобій відбувся в лісі на Погулянці, зброя – армійські палаші. Окуневського було поранено в руку, плече та щоку, але він зумів розрубати голову, відтяти вухо противникові. Лікар дуелянтів визнав, що Розвадовський не може продовжувати поєдинок, перемогу було визнано за українцем.
У 1894 році Теофіл виступив проти австрійського намісника графа Казимира Фелікса Бадені. Через це прокуратура почала проти нього судовий коломийський процес, який він блискуче виграв.
Тео Окуневський брав участь у скандальному процесі Мирослава Січинського.
У 1908 році Генрик Сенкевич публічно зневажив українських студентів на чолі з Ярославом Веселовським. Вони проводили голодування перед Віденським трибуналом, через свавілля влади на Галичині. Теофіл Окуневський став на захист студентів і виграв судовий процес.
Теофіл домігся в австрійського уряду виділення коштів на побудову дороги Косів — Жаб’є. Італійці побудували дорогу, яку й досі називають цісарською.
На Галицькому сеймі виступив із питанням про відкриття української гімназії в Коломиї, і з дозволу Цісаря Франца-Йосифа I у вересні 1892 року при польській гімназії були відкриті паралельні українські класи.
Теофіл Окуневський був одним із засновників Української Радикальної Партії, співавтором програми і статуту «Радикалів» (разом із І. Франком і М. Павликом) та Української Національно-Демократичної Партії (1899). Чому ж троє однопартійців розбіглися недругами? Через заздрість і жінку. Чвари розпочалися після виборів до сейму Т. Окуневського – і він вийшов із партії, а пізніше – й Франко. М. Павлик був закоханий у Соломію і не простив Окуневському його роману з Крушельницькою.
Як же склалось особисте життя братів? Упродовж 10 років тривав роман Теофіла з Соломією Крушельницькою; 10 років у співачку був закоханий Ярослав, він їздив у місця її гастролей, купував найкращі квіти, голосно аплодував. Від її співу у Яра йшла обертом голова, одного разу він хотів посвататися.
Після категоричної відмови Соломії вийти заміж і покинути сцену стосунки між Тео і Соломією припинились. 40- річний Теофіл познайомився в Києві з молодою, бездітною вдовою, росіянкою Марією Василівною. Вони побрались і мали єдину дочку — Олену. 10 січня 1899 р. Ярослав одружився з 25-річною Отілією Зайзер, в наступні три роки у них народилися доньки — Дора і Ольга.
Яр Окуневський витратив чималу суму грошей для створення легіону січових стрільців. При уряді ЗУНР Ярослав був творцем та керманичем української санітарної місії у Відні, для Української галицької армії він на власні кошти купив і вислав 4 ешелони медикаментів і харчів. Сприяв створенню Першого гуцульського полку морської піхоти, яка в основному складалась з колишніх австро-угорських моряків.
У 1918-19 Теофіл Окуневський – член Української Національної Ради ЗУНР. У 1919 р. Теофіл вів переговори з угорськими політиками про співпрацю, пізніше – з чехами в Празі про припинення українсько-польської війни 1919, згодом – про українсько-чеський військовий союз проти поляків. Був на дипломатичній роботі у Франції, брав участь у Паризькій мирній конференції 1919–1920; під час аудієнції в міністра закордонних справ США йому було обіцяно вирішення проблеми Східної Галичини шляхом плебісциту. Після 1920 комісар Городенківського повіту. Займався у Городенці адвокатською практикою.
По війні Яр жив у Городенці, в домі свого брата Теофіля. Оскільки польський уряд відмовився виплачувати австрійському адміралові військову пенсію, а всі заощадження він витратив на становлення української держави, займався лікарською практикою. В Женеві 1921 р. Я. Окуневський був делегатом ІІ Конгресу Міжнародної допомоги дітям. Брав участь в обох конгресах лікарів у Львові, на яких обирався президентом. Старався покращити долю воєнних сиріт.
24 жовтня 1929 року Ярослав Окуневський помер від серцевого нападу, про що його дружині повідомили Теофіл Окуневський і його донька Лола.
Теофіл Окуневський помер 19 липня 1937 р.
Родину Теофіла Окуневського більшовики у 1939 році вивезли в Сибір, його зять Остап Кульчицький загинув у Свердловській тюрмі, онук Остап жив у Івано-Франківську, мав доньку. Онука Теофіла Марія після заслання вийшла заміж за лікаря-рентгенолога В.Паращука, жила в Косові, зберігала документи і світлини родини Окуневських, які вдалося врятувати.