«Блакитна кав’ярня», про яку співає Кріс Рі, – чи не та, де почався роман киянина Сержа Лифаря та Коко Шанель? Мені здається, саме вона – кав’ярня щасливих спогадів… Та у кожного з нас є своя кав’ярня.
Мав її й Микола Васильович, нащадок гетьмана Остапа Гоголя. І була вона в його омріяному місті – Римі. “Усе, що мені було потрібно, я забрав… у глибину моєї душі. Там Рим як святість, як свідок чудесних уявлень…” – писав Гоголь. У Римі він прожив 11 років. З них чотири (1838-1842) на Via Sistina, що поряд із метро “Площа Іспанії”. 
А цими розкішними бароковими сходами Гоголь спускався на Piazza di Spagna, і опинявся в улюбленій кав’ярні Antica Caffe Greca – грецькому кафе (вул. Condotti, 86). Знамениту кав′ярню Рима “Кафе Греко” у 1760 р. заснував грек. Українські італійці називають це місце “Кафе Гоголя”. У ті часи заклад вважався пристойним і не надто дорогим.
Стиль кав’ярні незмінний від самого відкриття (1760 року). 
Уявіть собі: на оббитому червоним оксамитом дивані біля старовинної книжкової шафи з філіжаночкою гіркого плину припаркувався Микола Васильович. Він як завжди розглядає розписну стелю, опускає очі на суцільно дерев’яні стіни, щедро уквітчані картинами.
1902 року прихильники таланту Миколи Васильовича зробили пам′ятну табличку з мініатюрним портретом Миколи Гоголя і розмістили її на стіні в «Кафе Гоголя». Трохи далі під склом копія листа Плєтньову від 17 березня 1842 року з відомими словами: «О России я могу писать только в Риме, только там она предстаёт мне вся во всей своей громаде…»
