21 листопада 1738 р. в селі Красновичі Стародубського полку у козацькій сім’ї народився Петро Завадовський.
Прадід – полковник Яків Равич-Завадовський.
Дід, Василь Якович, – бунчуковий товариш.
Батько Василь Васильович Завадовський, служив у чині бунчукового товариша спочатку в Генеральній військовій канцелярії, а потім у Генеральній Малоросійській рахунковій комісії і, нарешті, у полковій Стародубській рахунковій комісії. Він товаришував із останнім гетьманом України Кирилом Григоровичем Розумовським.
Мати – дочка підкоморія Стародубського повіту Марія Михайлівна Ширай. Маленький маєток батьків не давав достатків для виховання численного сімейства, тому Петро Завадовський і старший брат Іван виховувалися в родині діда по матері Михайла Ширая, відомого збирача українського фольклору. Потім Петра відправили в Оршу, в єзуїтське училище, де вивчав грецьку та латину, закінчив навчання в Києво-Могилянській академії. Працював управителем секретної канцелярії у Генеральній військовій канцелярії та Малоросійській колегії графа П.Рум’янцева-Задунайського. Під час першої російсько-турецької війни Петро Завадовський отримав звання полковника.
У Петербурзі П. Рум’янцев-Задунайський представив розумного й красивого молодого чоловіка Катерині ІІ, яка подарувала Петрові золотий перстень із діамантом; потім зробила Завадовського своїм душею та тілом (статс-секретарем, генерал-майором, фаворитом). При Катерині ІІ Завадовський займав різні відповідальні пости – управителя Санкт-Петербурзьким дворянським і Міським позиковим банками, голови комісії законів, керівника спорудження Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі. Подружився Петро зі своїм однокашником по академії Олександром Безбородьком.
Красеня вважали суперником князя Потьомкіна, тому «Грицько Нечеса» прибрав суперника від ліжка подалі. Потьомкін і княгиня Дашкова почали продукувати та поширювати плітки-чутки. Через рік такого цькування
хитро виробляє підступи і плітки; до нього приєдналася Петрові подаровали великі маєтки в Чернігівській і Могильовській губерніях і він тихо зник.
Дивно, але Петро плекав пристрасну любов, зберігав вірність Катерині і не одружувався ще десять років. Завадовський побудував палац у Катеринодарі на 250 кімнат із фарфоровими кахлями, малахітовими камінами та розкішною бібліотекою, головною прикрасою була статуя Катерини у повний зріст.
З 1780 р. Петро Завадовський — таємний радник, сенатор. 30 квітня 1787 р. 49-річний Петро Завадовський одружився з 19-річною красунею Вірою Апраксіною. Вони жили у маєтку Ляличі на Чернігівщині, мали 9 дочок і 4 синів, з них 8 дітей померли в дитинстві.
У день воцаріння Павла I – 5 квітня 1797 року – Петро Васильович отримав звання графа, але швидко потрапив у немилість і був відправлений у відставку. Здавалося б, майже у 60 можна було доживати вік у маєтку, але через чотири роки Петра Завадовського знов було покликано на державну службу – цього разу Олександром I.
На той час радником-консультантом Олександра І був 28-річний Василь Каразін, який мав нечуваний привілей заходити до царя без доповіді будь-коли і писати листи безпосередньо на височайше ім’я. У Петербурзі Каразін подружився з Дмитром Трощинським і Василем Капністом, але нажив і ворога – Петра Завадовського (українця, який славився уживчивим характером!).
Спрацювала заздрість: молодість, розум Каразіна, адже Василь Назарович почав складати проекти організації народної освіти в царській Росії, розробляв плани вищої та середньої освіти. Саме з ініціативи В. Н. Каразіна у вересні 1802 р. в Російській імперії було створено Міністерство народної освіти (перше у Європі!).
8 вересня 1802 року імператор підписав указ про права і обов’язки Сенату і маніфест про утворення міністерств. Того ж дня П. В. Завадовський став першим у історії імперії міністром народної освіти. Петро Васильович, «українська розумна голова», був одним із найосвіченіших державних діячів, єдиним із-поміж призначених царем, хто володів латиною. Він створив систему освіти, яка породила феномен інтелігенції: запровадив безплатне навчання для всіх верств населення, скасоване лише після смерті міністра.
У 1804 р. міністр дозволив відкрити Віленський, Дерптський, Харківський університети; підтримав відкриття 1-шої Київської гімназії (1809).
Під керівництвом Петра Васильовича були утворені учбові округи (1803), відкриті університети в Харкові, Казані, Дерпті (нині Тарту), Вільно (Вільнюсі) і затверджені їх статути (1802—1804), інші вищі учбові заклади, гімназії і школи.
А плітки-чутки робили своє: ім’я Каразіна мало забутися. Василя Назаровича, який домігся від царя дозволу на відкриття Харківського університету, який вклав у цей заклад власні кошти (навіть позбувся маєтку) не запросили на відкриття вишу; ні його імені, ні імені Григорія Сковороди ніхто не згадав.
Сам міністр був доступним для відвідувачів, приймальних днів не встановлював. Усіх вислуховував прихильно і уважно. Особливо ласкаво приймав своїх земляків з України, не поривав зв’язків із Києво-Могилянською академією.
22 січня 1812 р. помер 73-річний Петро Завадовський. Похований в Олександро-Невській лаврі в С-Петербурзі.
Його син Олександр – приятель Грибоєдова, учасник «четвертної дуелі» через балерину Істоміну (24.11.1817 Шереметєв-Завадовський-Грибоєдов-Якубович). Помер неодруженим.
Онука Петра Завадовського від дочки Любові, дружини кремлівського лікаря Андрія Берса, була матір’ю Софії Толстої, дружини письменника Лева Толстого.
У 1795 р. Й. Лампі-старший написав портрет П. Завадовського для конференц залу.
Залишити відповідь