14 січня 1898 року в селі Демидівці на Полтавщині народився Юрій Городянин-Лісовський. Учасник Першої світової війни. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії Армії УНР, до якої вступив у 20 років. На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і лишився на лікування в Мотриному монастирі, де в той час розташовувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру.
Він став лісовиком під псевдонімом Залізняк, осавула 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, помічником курінного Івана Петренка та Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки.
Пережив полон, льох Єлисаветградської ЧК, звідки утік з-під розстрілу. Повернувся до Холодного Яру, довідався, що побратими вже справили поминки по ньому…
Навесні 1921 р. за наказом підпілля Залізняк «видістався з Холодного Яру» і прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Став зв’язковим уряду УНР, навесні 1922-го повернувся в окуповану російськими більшовиками Україну.
Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — спочатку провадив у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія заарештували. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ, провалив не одну чекістську операцію.
У 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі в 15 років ув’язнення. Ще добре, що вони не дізнались про холодноярську сторінку його біографії…
1932 р. йому удалася втеча. Далі було Рівне, Львів.
Першою книжкою, яку вдалося видати 1933 року, була «Ave dictator!» У 1934 р. поталанило видати повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом дев’яносто сім із половиною місяців арештів ГПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».
1935 року у Львові вийшли друком книжки «У ворожому таборі» та перша частина роману «Холодний Яр». Трохи згодом було написано другу частину роману «У ворожому таборі», що називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні).
Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року. Книжка мала величезний успіх серед молоді Галичини. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання.
Зі зброєю в руках разом із товаришами, колишніми вояками Армії УНР, він пішов, за влучним висловом Сергія Козака, на «голос Карпатської України». Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Там на нього чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запрошували письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Совєтського Союзу змусили змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не зміг відсиджуватися у комфортних умовах.
Юрій поїхав до Фінляндії, де сформував відділ із українців, які потрапили в полон під час радянсько-фінської війни, для боротьби за звільнення України від більшовиків. Подорож до Суомі відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи», в яких оспівав велич фінського народу, котрий весь, як один, став на захист свого національного буття.
Навесні 1942 року Юрій прибув до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з’явилися спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять».
У червні 1942-го здійснюється заповітна мрія — Юрій Горліс-Горський повертається до оспіваного ним Холодного Яру. Його душевний стан можна тільки уявити: радість повернення на повстанські стежки молодості та розпука від вигляду руїни, до якої довела Холодноярщину совєтська влада за якихось два десятиліття.
З наступом Красної армії почався шлях Юрія на Захід. У Львові 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він взяв шлюб з Галиною. «Яким я пам’ятаю Юрка? — пізніше згадувала вона. — Насамперед він був „безнадійним“ романтиком… Вірний уенерівець… дисциплінований вояк і великий прихильник Петлюри…» Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебралися до Німеччини й оселилися в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі, де 25 вересня 1946 року в них народжується донька Лариса (Леся) Лісовська. Здавалося, життя ще попереду. Але…
В Новому Ульмі Юрій розгорнув активну політичну діяльність. Поруч з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком він заснував Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП), проти якої здіймали агітацію деякі члени Закордонного Чину ОУН(б). У таборі «Ді-пі», де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських і німецьких спецслужб. «Посипалися погрози, — згадувала дружина Юрія, — у вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»
27 вересня 1946 року Юрій Горліс-Горський був убитий у Новому Ульмі в таборі «Ді-пі».
Залишити відповідь