UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
  • Форуми
    • Вільна дискусія
    • Українська література
    • Українці й закордон
    • Музика, кіно, театр, художнє мистецтво
Головна » Регістрація » Видатні люди » Василь Боровий

Василь Боровий

На землі поем не озвучених
На землі надій розвіяних
Землі співців замучених
Землі творців розстріляних
27 вересня 1923 р в Харкові народився Боровий Василь Іванович. Його батько загинув до появи сина на світ. «Народився я в самотній хатині на березі річки Уди. Батька бачив лише на фото, у фронтовій шинелі. Він повернувся з громадянської війни. Одружився, взявши сироту. Вродливу, з розкішною косою. І загинув, коли вона, моя мати, була на останньому місяці вагітності. Забили невідомі. Вночі обстріляли двір, а він вийшов: «Хто стріляє?..». Це – на очах його дружини, моєї матінки. Заміж більше не виходила, ніколи не співала, а пісень українських знала безліч. Весь вік за ним проплакала… І молилась. Була дуже віруючою.»
Мати на заводі працювала, поки калікою стала. Закарбувався Василеві голодомор, коли «У киреї чорній і кривавій Він ішов, московський Чинґізхан…», коли виручали потайки викопані мерзлі буряки та гіркий напій із жолудів. За часів окупації написався вірш:
І поникли села від наруги
Під тяжким ярмом печалі й бід.
Навіть з рук дитячих злі катюги
Виривали український хліб».
Саме за цю публікацію в газеті «Нова Україна» (її видавали в окупованій німцями Україні) «визволителі» 1947 р. арештували Борового. Йому казали: «За цей вірш ми повісимо тебе на підвіконні». А він парирував: «Ну, вішайте!». Вони: «Ба, який ти зухвалий, ну хіба ж можна так писать…». Каже: «Так написалося».
Тоді згадувалося, як він за німців мусив на базарі продавати буряки, щоб якось вижити. Як його впізнав Олекса Кобець (Варавва) і запросив до редакції. Там Василь познайомився з Юрієм Шевельовим, бачився з Уласом Самчуком.
Вирок суду був: «за антирадянську агітацію та буржуазний націоналізм», – розстріл. Потім розстріл замінили на 25 років таборів, ще пізніше, коли помер Сталін, 25 замінили на 10. Десятирічне покарання відбував на Крайній Півночі (Росія), у метанових шахтах Каєркана. Здобув фах електрика, мав 9-й розряд. 1953-го був серед тих, хто очолив повстання в Норильську.
У таборах на Півночі було дуже багато поляків, Василь з ранку до вечора чув польську мову. Спочатку вивчив її на слух, а тоді подужав письмо.
Повернувшись до Харкова, пішов на коксовий завод. Зустрів свою майбутню дружину, Лідію. Побралися… За часів відлиги видав п’ять збірок поезій, опублікував переклади з англійської, польської, білоруської.
За рекомендацією Василя Мисика та Івана Виргана Василя Борового прийняли до Спілки письменників у 1965 році. У Спілці подружився Боровий із Василем Бондарем. Частенько згадував його іронічну частівку, яку Бондар не боявся у Спілці виголошувати:
Ми усі щасливі стали
І танцюєм гопака:
Хай живе товариш Сталін,
Каганович і ЦК!
Із 1967 р. Василь Боровий — редактор відділу поезії часопису “Прапор” (нині “Березіль”). Та другий покос інтелігенції дався взнаки: 1973 р., під час погрому в пошуках “буржуазних націоналістів”, зі Спілки виключили, роботи позбавили. «Заледве влаштувався сторожем у дитсадок, на дев’яносто карбованців, – і тижня не пропрацював. Дзвінок був згори: не можна брати Борового на роботу, ніззя – і все! Перегодом пішов у листоноші, носив пошту, перекладав англійську та польську поезію; на пошті пенсії діждався». 1990 р. поновлений у Спілці. Василь Боровий редагував антологію «Очима серця» (Х., 1993), до якої увійшли твори сучасних українських поетів, котрі зазнали політичних репресій.
Лауреат літературних премій імені В. Мисика та імені Павла Тичини, а також Фундації Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку (США).
Якось Василь Боровий потрапив під машину, розбив голову, пережив інфаркт – відтоді пам’ять уже не та.
13 листопада 2014 р. у Харкові поет упокоївся.

Вер 27, 2017Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Семен КлимовськийМикола Аркас-третій
You Might Also Like
 
Першотравнева двійка
 
Пейси Аврама, оселедець Скоропадського у «дзеркалі російської революції»
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image4 years ago Видатні люди1,064
Недавні записи
  • Липучка
  • Василь Наріжний
  • Вічна загадка любові
  • Рідні бур’яни ( мишій, пирій)
  • Московський цар на колінах
Позначки
поетписьменникчервоний терорживописецькозацтвоЗапоріжжяХарківБогдан ХмельницькийхудожникТарас ШевченкоІван АйвазовськийскульпторАполлон СкальковськийОлег ОльжичПавло ПолуботокСергій КорольовКирил РозумовськийОлексій ПеровськийгетьманперекладачІван ФранкоІван КотляревськийОлександр РубецьВолодимир ЩербаненкоОлексій ГанзенМикола Костянтинович ХолоднийЕммануїл МагдесіанГригорій СвітлицькийВолодимир СікевичкінооператорВолодимир КороленкоАльфред ФедецькийВолодимир КабачокСтаніслав МрозовицькийбандуристголодоморВасиль СедлярМихайло БойчукІван ПадалкоВасиль ЗавойкоСофія Налепинська-БойчукфотографНестор МорозенкоАнатолій ЛупинісВіктор Баранов
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Київська консерваторія хоче залишити в назві ім'я Чайковського - Український інформаційний центр до Чайковський і Україна
  • Ганна Черкаська до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Людмила до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Ганна Черкаська до Юрій Шевельов
  • Ганна Черкаська до Кондова еліта
Сторінки
  • Нагадати пароль
  • Регістрація
  • Українська історія
2015 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.