Катерина – первісне значення слів «Катерина» і «весталка» – «непорочна», «чиста». Чи не тому в автобіографічній повісті «Художник» Тарас Григорович описав події, пов’язані з процесом створення картини «Весталка»?
Влітку 1842 року картина була закінчена, про що художник написав 25 січня 1843 року у листі до Григорія Тарновського: «Ще ось що, намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев (? Скобелев М. Д.) таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя Катерина), то я думаю послать її до вас, а що вона буде коштувать, то це вже ваше діло, хоч кусок сала, то й це добре на чужині. Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна тіль не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга – собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина». 
У травні 1843 р. Шевченко привіз полотно в Качанівку. До 1902 р. Картину зберігали Григорій Степанович Тарновський, Василь Васильович Тарновський-старший і Василь Васильович Тарновський-молодший. Із шевченківської колекції родини Тарновських постав у м. Чернігові Музей українських старожитностей В.В. Тарновського (1902 р.).
Саме шевченківська колекція родини Тарновських, картина “Катерина” стала основою фондового зібрання Державного музею Т.Г. Шевченка (нині — Національний музей Тараса Шевченка).
Ми ж після Шевченкової «Катерини» ми сприймаємо долю Катерини, як долю України – кріпачки з немовлям на руках. Саме такий образ жінки-матері під тягарем самотності та зради ми бачимо у підніжжі пам’ятника Т. Г. Шевченку в Харкові. Позувала скульпторові Наталія Ужвій. 
• Образ сучасної Катерини-України оспівав Леонід Кисельов.
КАТЕРИНА
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Освятивши невимовним болем
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона і мов велике коло,
Біле небо навздогін летить.
Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
Залишити відповідь