31 січня 1926 року в Одесі народилася Ніна, дівчина з українським прізвищем Строката. Море, поезія, школа, потім – війна. Восени 1941 р. п’ятнадцятилітнім дівчиськом Ніна закохалася у свого однолітка Олега Легкого. Навколо війна, а ця памолодь купалася в щасті. Та ось із німецького оточення в білоруських лісах вирвався і повернувся до окупованої Одеси 22-річний Святослав Караванський, який став студентом Одеського університету, брав участь у підпіллі ОУН(р) під псевдо «Бальзак», друкував і поширював українську літературу. До цієї роботи він залучив Олега Легкого. Ніна про це не знала, у 1942 р. вступила до Одеського медінституту.
У березні 1944 р., незадовго перед вступом у місто радянських військ, Святослав і Олег за наказом підпілля тимчасово залишили Одесу, але вже восени їх десантували з літака на територію СРСР. За кілька днів після повернення їх заарештували. 7 лютого 1945 року військовий трибунал присудив Легкому 10 років, а Караванському 25 років таборів. Вирок відбував на Печорі, Колимі, в Мордовії.
Ніна з 1944 р. училася та працювала санітаркою у військовому госпіталі. Отримала паспорт, в якому писалася, як Строкатова. У 21 рік Ніна закінчила з відзнакою Одеський медичний і віддалася науці: за конкурсом отримала посаду молодшого наукового співробітника медінституту. Працювала за фахом (учений-мікробіолог) в у в медінституті, у 1950-1952 рр. — асистент кафедри епідеміології інституту удосконалення лікарів, наступних шість років — асистент кафедри мікробіології медінституту. Строката опублікувала 23 наукові праці, підготувала кандидатську дисертацію, її робочі мови українська, англійська, німецька, польська, румунська.
У 1954 р. після звільнення хворий і змучений Олег дістався Одеси. Жити йому було ніде, Ніна надала прихисток, допомогла влаштуватися на роботу. Вони побралися, але життя не складалося – і Ніна змінила місце роботи: два роки працювала заступником головного лікаря Татарбунарської райлікарні і стільки ж — завідувачкою сільської лікарської дільниці. У 1960 р. шлюб розірвали.
19 грудня 1960-го Святослава Караванського звільнили за амністією. Оунівець відсидів 16 років, після повернення працював слюсарем, механіком, книгоношою; писав поезії, етюди з біографії слів, перекладав із англійської Байрона, Кіплінга, Шекспіра, Шеллі. У 35 років Ніна Строкатова познайомилася з Святославом Караванським. Вона закохалася, вийшла заміж, повернулася до Одеси асистентом в медінститут, у 1963-1971 рр. була молодшим науковим співробітником Центральної науково-дослідної лабораторії цього ж вишу.
1962 року Славко поступив на вечірній відділ філфаку Одеського університету. Караванський уклав «Словник рим української мови» (60 тис. римованих пар), видав книжку «Біографії слів», переклав роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр».
Їхня невелика двокімнатна квартира на Чорноморській дорозі стала книгозбірнею, епіцентром українського духовного життя в Одесі.
От як ті часи згадує Різніков Олекса – поет, учитель, друг-фейсбучанин: «Як мені повезло, що я з 1962 р. вчився на філфаці з Караванським Святославом, моїм вчителем… Я коли перший раз зайшов до хати його і Ніни Антонівни, коли побачив на полицях сотні книжок, виданих за роки українізації, а особливо романи Винниченка – понад 20 томів!!! Я був приголомшений. Додому книг вони не давали, тому я ходив до них і читав, читав, читав… Це був справжній, екологічно чистий харч для мого Духа…»
Караванський активно виступав проти русифікації, за розвиток і підтримку української мови. Написав листа на ім’я прокурора УРСР з вимогою притягти до кримінальної відповідальності міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (1960-1973) Юрія Даденкова за помилки, які призвели до порушення прав української нації.
Яскраве життя обірвав перший покіс інтелігенції у серпні 1965 р., коли арештували 20 злочинців, Караванський не зміг мовчати:
Хто ти? Людина?
І мовчиш – не протестуєш,
Коли ведуть на страту твого брата,
Коли сестру і подругу ґвалтують
І привселюдно зневажають матір…
О ні! Ти не людина, рабе вбогий!
Ти ерудит, а гірший від тварини
Живеш під нагаєм вампіра злого,
Не гідний діл та імені Людини!
За самвидавну статтю «Про одну політичну помилку» із критикою русифікації вищої школи законом «Про мову», написану 1965 року, Караванського 13 листопада того ж року заарештував КГБ і за два дні (без суду!) його відправили досиджувати невідбуту частину табірного терміну (8 років і 7 місяців) у табори суворого режиму. Після ув’язнення 13 листопада 1965 р. Строката активно боролася проти незаконного засудження чоловіка, хоч керівництво інституту вимагало від неї відмовитися від чоловіка. У грудні 1966 вона подала на ім’я начальника табору, Л. Брежнєва та редакції французької комуністичної ґазети «Юманіте» «клопотання»: «Упродовж 18 років адміністрація таборів виявилася неспроможною вплинути на в’язня Караванського С.І., а його сім’ї не дають можливості підтримувати з ним дозволені законом контакти. Тому я, дружина Караванського С.І., прошу його РОЗСТРІЛЯТИ, щоб припинити багатолітні страждання мого чоловіка і нескінченні конфлікти між Караванським та адміністрацією».
Під час другого ув’язнення Караванський п’ять разів оголошував голодування, а також збирав свідчення в’язнів – свідків розстрілу польських офіцерів у Катині. Небо над Караванськими стало пречорним: помер батько Святослава, в’язня на похорони не відпустили. У квітні 1970 р. С.Караванського засудили у Владимирській тюрмі на додатковий термін 5 р. тюрми та 3 р. заслання. З Володимирського централу Святослав Караванський звернувся до Ніни:
Серце дружини б’ється в Одесі,
Ну, а моє – двадцять літ у тюрмі
Двадцять вже років щоніч – я професор,
Тони сердечні вивчаю в пітьмі.
Та не в Одесі була дружина!
Ой, помилився професор! Виявилося, що суд спрямував Одеському медінституту окрему ухвалу «для принятия мер общественного воздействия в отношении Строкатовой Нины Антоновны в целях воспитания у неё чувств высокого патриотического долга как гражданина СССР». Осуд поведінки Строкатої у колективі, утиски, звільнення з роботи у травні 1971 року. Улаштуватися на роботу в Одесі Ніна Антонівна не могла; поїхала в м. Нальчик, де її прийняли викладачем медтехнікуму. Ніна Строката встигла обміняти свою одеську квартиру на Нальчик, щоб там міг поселитися недавно звільнений Юрій Шухевич з дітьми та дружиною.
6 грудня 1971 року Ніна Антонівна була заарештована.
Напередодні в Одесі арештували лікаря Олексія Притику, і він зізнався, що Строката привозила з Києва та Львова самвидав «Українського вісника» і вони з Олексієм Різниківим його розповсюджували. Усім трьом інкримінували антирадянську агітацію, поширення, читання самвидаву та збір коштів для допомоги політв’язням. Її звинуватили ще й у написанні листа на захист московського письменника-дисидента Юлія Данієля.
Ігор Калинець та В’ячеслав Чорновіл створили у Львові Громадський комітет захисту Строкатої, до якого увійшли Василь Стус, Леонід Тимчук і Петро Якір. Це була перша відкрита правозахисна організація в Україні. Але вже на початку 1972-го майже всі члени комітету опинилися за ґратами. Вони встигли оприлюднити лише два документи: заяву про створення комітету та бюлетень “Хто така Н. А. Строката (Караванська)”. На захист Строкатої виступило й Американське товариство мікробіологів. Суд тривав в Одесі з 4 до 19 травня 1972 р. Строката не залишила від звинувачення каменю на камені. На процесі 1972 року, викликаний свідком на прохання колишньої дружини, Легкий заявив: «Дружба зі Строкатою залишиться для мене на все життя світлим спогадом».
19 травня 1972-го Ніна Антонівна була засуджена за частиною 1 статті 62 Кримінального кодексу УРСР на 4 роки ув’язнення у таборі суворого режиму за звинуваченням у “проведенні антирадянської агітації та пропаганди”. Покарання Ніна відбувала в жіночому відділенні табору ЖХ-385/3-4, с. Барашево Теньгушовського р-ну в Мордовії. Строката мала онкологію, але брала участь у голодних страйках жінок-політв’язнів. У 1974 р. Ніну Строкату прийняли в Американське товариство мікробіологів. Вона почала одержувати зарубіжні журнали і бюлетені. У 1975 р. Ніна Антонівна відмовилася від радянського громадянства. Після звільнення Строката жила в Тарусі, за 101 км від Москви, під адміністративним наглядом. Лише 1976 р., через 10 років після попереднього, їй дозволили однодобове побачення з чоловіком. У 1976 р. Ніна Строката стала членом-засновником Української Гельсінкської Групи. 15 вересня 1979 року звільнили з-під варти Святослава Караванського, за ґратами він провів 31 рік.
30 листопада 1979 р. Караванські виїхали з СРСР. Побачити Україну, Одесу, рідні могили їм не дозволили. Жили в м. Дентоні, США, продовжували боротьбу за мову, за Україну.
2 серпня 1998 року у м. Дентон, (США) відійшла у вічність Ніна Строката (за чоловіком — Караванська, за радянським паспортом Строкатова).
Залишити відповідь