Корнило Устиянович народився 22 вересня 1839 року в с. Вовків, Львівщина. Родич Якова Головацького. Батько Корнила – Микола Устиянович, священик, який першим почав читати проповіді українською, поет, Маркіян Шашкевич присвятив йому вірш «Побратимові», автор багатьох пісень, рок–гурт «Кому вниз» поклав на музику його вірш «Марш норманів». Мати – Анна з Плешкевичів.
Навчався у гімназіях у Бучачі (оо. Василіян) та Львові. Після закінчення львівської гімназії 1858 р. вступив до Академії образотворчих мистецтв у Відні, де на кафедрі історичного малярства викладали К. Рубен, Й. Фюріх, К. Вурцінгер.
Корнило був неспокійної вдачі, любив мандрувати, навіть перебиваючись на хлібі та воді. Кирило Устиянович – мав хист оратора, у колі його знайомих були князі та маркізи. Вчився у Відні (1858—1863), жив у Львові, Стрийських горах і по селах, де розписував церкви. Створив ікони для понад 50 церков, 15 іконостасів, 11 стінописів (у тому числі Церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Буцнів), 7 декоративних картин тощо, з яких помітніші: «Христос перед Пилатом» (1880) у Відні, «Мойсей» (1887) у Преображенській церкві у Львові, «Хрещення Руси», «Володимир Великий», «Свята Ольга» у церкві с. Вістова (Калущина).
Завітав 1867 року до Холма, Варшави. У 1867 р. побував у Санкт-Петербурзі. У 1872 р. поїхав до Києва, жив у Києво-Печерській лаврі, змальовуючи стародавні пам’ятники. Ченці Миколаївського монастиря хотіли залишити його директором рисувальної школи, але поет повернувся до Львова. У 1873—1874 рр. жив у с. Вікно у Володислава Федоровича (малював портрети, пейзажі). Брав участь у Всесвітній виставці 1873 року у Відні, жив у Сучаві, Яссах. Навіть поїхав до Італії, щоб познайомитись із класичними творами мистецтва. 
Мазепа на переправі через Дніпро. 1883. Полотно, олія. Національний музей у Львові ім. Митрополита Андрея Шептицького.
Корнило Устиянович першим почав писати карпатські пейзажі, портрети бойків та гуцулів. 
“Бойківська пара”. 
«Гуцулка біля джерела», 1891 р.
Устиянович створив близько 40 портретів (Анатоля Вахнянина, Степана Качали, Ю. Лаврівського, Тита Реваковича); низку картин на історичні теми («Василько Теребовельський», «Шевченко на засланні», «Літописець Нестор», «Плач Ярославни», «Козацька битва», «Семен Палій…», «Скасування панщини»). 
«Козацька битва», 1890 р. Збереглися нечисленні пейзажі Корнила Устияновича («Дзвіниця», «Морський пейзаж», «Чорне море», «Кавказький пейзаж», «Скит Манявський», «Пейзаж з хрестом», «Захід сонця», «Ранок»). Кажуть, він більше зробив, ніж прожив.
Як письменник вперше виступив 1861 року з поезіями, писаними язичієм; з 1872 р. друкував народною мовою у «Галичанині», «Слові», «Зорі», «Правді», «Ділі», «Основі» статті про галицьке мистецтво. У 1870-х pp. появилися перші його поеми — «Іскоростень», «Вадим», «Святослав Хоробрий» і драми — «Ярополк», «Олег Святославович, князь Овруцький» — обидві були виставлені в театрі «Руської Бесіди» у Львові (1878 і 1883), в якому Устиянович працював деякий час сценографом. Видав свої твори під назвою «Письма Корнила Устияновича» (3 тт., 1875—77). Найяскравіше патріотичні погляди Корнила Устияновича відображені у вірші «Заклятий Іван».
Про нього казали «і померти ніколи»… Працюючи над новим іконостасом у дерев’яній двоярусній дзвіниці у селі Довге на Дрогобиччині, 22 липня 1903 р. пішов у кращий світ 63-річний художник і поет Корнило Устинович, родич Якова Головацького, побратим Юліана Панькевича (вчителя Михайла Бойчука). Біля церкви знаходиться могила Корнила Устияновича, на ній скромний, але гарний пам’ятник.
Мистецька спадщина Устияновича зберігається переважно у Львівській галереї мистецтв.
