– Вот ведь незадача: Вы всех наших писателей хаете: Пушкин – абиссинский еврей, Лермонтов – шотландец; но на Льва Толстого язык не поднимется что-то сказать, да и на светлий образ князя Андрея Болконского тень не наведёте. Это же эталонные 100 процентные русские! В украинской литературе нет такого писателя, нет такого образа, – торжествувала Софочка. А моя бідака Хомівна безпорадно ляснула себе по колишній талії, хапнула повітря й кинула мені:
– Та скажи ж їй що-небудь!
– Знову ви за своє, знову аналізуєте кров! Та я жодного слова не скажу проти. Відомо, що Лев Миколайович мав серед своїх пращурів по чоловічий лінії гетьманів: перший росіянин, полковник Ніжинського полку Петро Толстой був одружений із Уляною, дочкою Івана Скоропадського та його дружини Анастасії Маркович, доньки прилуцького орендаря, єврейського вихреста Марка Марковича; граф Костянтин Толстой був одружений із онукою Кирила Розумовського, Ганною Олексіївною Перовською. По лінії матері Марії Волконської пращурами Толстого були князі чернігівської гілки роду Рюриковичів. Серед пращурів по жіночій лінії – Родзянки, Толсті, Трубецькі (по цій лінії Лев Толстой і Максим Рильський – родичі). Образ же князя Андрія багато в чому списано з князя Миколи Волконського.
– А подробиці мона’ – не втрималася Хомівна.
– Тобі все мона’. Так от жили-були два брати старший князь Микола Григорович Волконський, молодший – декабрист, єдиний діючий генерал Сергій Волконський. Образ Сергія добре знайомий зі школи, його дружина, яка поїхала за чоловіком.
– А брат як до цього поставився? Невже зрікся? – вихопилося у Хомівни.
– Давай поступово. Микола Волконський був флігель – ад’ютантом імператорського двору. У 1801 р, після смерті князя М. В. Рєпніна, указом Імператора Олександра І до прізвища Волконського було додано прізвище дяді. Також молодий князь успадкував майно дяді.
У 1802 р. енергійна, гостроязика, веселунка Варінька Розумовська закохалася у князя Миколу Рєпніна-Волконського. Кохання багатих, красивих однолітків пишно та весело вінчалося у Батурині щасливим шлюбом. Наречена отримала більше на 80 тисяч віна: 46 золотих сервізів; срібний сервіз, вагою у п’ять пудів 37 фунтів, 3000 душ селян. Невдовзі Варінька Рєпніна-Волконська впала в око молодій Лізаветі Олексіївні та була запрошена до царського двору. Княгиня супроводжувала імператрицю в театри, на концерти, на парадні виїзди, на вечірній чай та бесіди – читання; стала кращою подругою імператриці.
Коли почалася війна з Наполеоном, у 1805 р. Рєпнін – Волконський знову одягнув форму. А все ще закохана Варінька відвезла дітей свекрусі та подалася в обозі за чоловіком. У бою під Аустерліцем поранений князь потрапив у полон. Пригадуєте «Війна і мир»: Андрій Болконський, бій під Аустерліцем? Про це не раз чув Лев Толстой від свого родича.
Онука Кирила Розумовського сама прийшла в табір французів і сказала, що буде доглядати чоловіка навіть під загрозою розстрілу. Про неї доповіли Наполеону: той махнув рукою і сказав, що заздрить її чоловікові. Після цього імператор Франції забажав розмови з полоненим князем, говорили чоловіки без свідків. Коли князь Рєпнін одужав, Наполеон уповноважив його передати Олександрові І пропозицію про мирні переговори.
Далі у Рєпніна-Волконського була успішна військова та дипломатична кар’єра. Після війни Рєпнін – Волконський був віце-королем Саксонії, там його дочка Варвара «грала з дітьми королів».
У вересні 1816 р. М. Рєпнін був призначений генерал-губернатором Малоросії (Полтавської та Чернігівської губернії). З петербурзького будинку на Мойці Рєпніни переїхали на 18 років до мальовничої Полтави. Там Микола Григорович виявив живий інтерес до української культури, історії України, надав матеріальну допомогу (тисячу рублів) Д.Бантиш-Каменському у написанні «Історії Малої Росії», мав дружні стосунки з І.Котляревським, сприяв викупу з кріпацтва М.Щепкіна, допомагав в організації та роботі Полтавського театру. На власні кошти князь із дружиною відкривали лікарні, школи, церкви, сиротинці. Княгиня Варвара заснувала Полтавський інститут шляхетних панянок, там вона утримувала трьох сестер-сиріт Псьол, які стали талановитими художницями й поетками.
Князь Рєпнін-Волконський не був декабристом, але кого міг «прикрити», прикривав. Що міг зробити для брата-декабриста, Сергія Волконського, робив. Малолітнього сина його Миколку взяв до себе на виховання. А Сергієві Григоровичу писав: «Невинен чи винен ти, дорогий мій Сергію, завжди знайдеш у мені ніжного брата…». Князь не міг пробачити царю жорстокої розправи над братом, засланим у Сибір, тому 1826 р. Рєпнін дозволив собі не з’явитися на коронацію Миколи Павловича!
Добродії вклали у вуха імператорові, що Рєпнін «малоросійський сепаратист», адже князь склав проект відновлення козацьких полків.
Князь Рєпнін заснував кадетський корпус у Полтаві. Отут почали писати «добродії» «куди треба»: «Ґвалт! Князь розікрав державні кошти!»
Після цього Микола І усунув князя з посади генерал-губернатора та відкрив судову справу. Родина Рєпніна переїхала до Петербурга. Там вони познайомилися зі своїм новим родичем – О. Пушкіним, адже його теща була з роду Розумовських-Загряжських. Був лютий 1836 р. російський поет був нервовим, шукав конфліктів. Пушкін написав Рєпніну лист, у якому звинуватив князя у народженні та розповсюдженні пліток, наче О.С. – автор сатири: «Ода на одужання Луккула». Князь Микола Григорович 10 лютого відповів гідним стриманим листом. Поет подякував за правдиву відповідь і вибачився. Рівно через рік, 10 лютого 1837 р. Пушкін відійшов у кращий світ. Князь співчував, розумів зацькованого поета, бо й самого нещадно дзьобали.
Князь пішов у відставку, довго жив за кордоном, поїхав у свої маєтки в Україні. Тільки через 11 років перевірок та розбірок судовий процес завершили, добре ім’я Рєпніна – Волконського відновили. Але пізно: князя вже не було серед живих.
Останні роки свого життя князь Микола Рєпнін провів в Яготині. Отут доля звела його з Тарасом Шевченком.
Упродовж 1843 р. Тарас Шевченко тричі приїздив до маєтку князів Рєпніних. Вперше до маєтку князів Рєпніних Тарас Шевченко прибув разом із Олексієм Капністом від маєтку Тарновського 2 липня 1843 року — він мав зробити дві копії портрета князя Миколи Григоровича Рєпніна роботи швейцарського художника Йосипа Горнунга. Поета приязно прийняли в князівській родині й відвели будинок-флігель, де він міг працювати. Копії портрета князя М.Г.Рєпніна роботи Тараса Григоровича збереглися одна з них знаходиться в Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві, друга — в Ермітажі.
Сімейству Рєпніних Тараса Шевченка представив рідний брат Варвари Рєпніної Василь. За чаєм княжич із роду Рюриковичів і колишній кріпак так набралися міцного рому, що їх потягнуло на витівки. Варвара Миколаївна хотіла вгамувати чоловіків, та брат попросив її “не заважати й не псувати настрій проповідями”. Оскільки князь із княгинею пішли в свої покої, жартівникам ніхто не заважав, вони влаштували у вітальні «такий гармидер, якого тут, напевно, ще не було з часів Кирила Розумовського, який збудував палац і все довкола нього» (Василь Шевчук).
– Ну що, Софочко, стовідсоткові інтелігенти, справжні герої, але не москалі. Та про таке треба дітям на уроках розповідати! – торжествувала Хомівна. Софочці заціпило…
