22 квітня 1869 р. раптово від ядухи, викликаної поліпом у горлі, упокоївся поет, автор слів пісні «Раскинулось море широко», Микола Щербина.
Писав російською, бо соромився калічити мову, але душею залишався українцем.
Добрий знайомий Т. Шевченка, М. Щербина теж прожив 47 років.
Микола Щербина побачив світ 2 (14) грудня 1821-го року в селі Грузькому-Єланчинському Міуського округу Області війська Донського, у маєтку під Таганрогом. «Я походжу з батьківського боку, з шляхтичів Харківської губернії», – писав він в автобіографії. Батько його був українцем, мати – грекиня: бабця поета була грецькою емігранткою, котра поселилась в Таганрозі у другій половині XVIII ст. Отже, Микола Щербина був «напівхохол-напівгрек», як казали про нього його недоброзичливці. Більшість населення Таганрога і округи на той час були українці, серед них і минуло дитинство Миколи Щербини. Родина Щербин була небагатою, тому злидні стали справжнім лихом у житті молодого поета. Найбільшим натхненням його долі стала Греція, далека країна предків матері, країна, де він ніколи не був, але якою марив усе життя.
У 1829-го р, остаточно розорившись, родина Щербин назавжди залишила свій маєток, оселилися у Таганрозі. Там Микола закінчив приходське та повітове училища, вступив до гімназії. У гімназії він розпочав писати драми та поеми на сюжети з давньої грецької історії – «Сафо», «Облога Інсари», «Ксанфо». У 1838-му році сонет Миколи Щербини «До моря» було надруковано в російському журналі «Син вітчизни». Окрилений першим успіхом, Щербина кинув навчання у гімназії, бо вирішив жити на гонорари. Він відправився до Москви, сподіваючись вступити до Московського університету, але ніхто в Москві на нього не чекав. Журнали Щербину не друкували, до Московського університету він не потрапив, жив за рахунок випадкових заробітків. Молоді московські літератори, з якими познайомився Щербина, порадили Миколі поїхати в Україну, до Харкова, де і клімат тепліший, і люди гостинніші, а Харківський університет мав славу не меншу від Московського.
Восени Микола Щербина потрапив до України, він аж півроку (на більше грошей не вистачило) здобував освіту на юридичному факультеті в Харківському університеті, де навчався тоді його земляк Олександр Корсун і український поет Михайло Петренко. «Зміг пробути студентом лише півроку і мусив звільнитися, щоб витримавши іспит на домашнього вчителя, вирушити вчити дітей до одного поміщика» (з автобіографії).
Микола Щербина прожив у Харкові десять років (1839 – 1849 рр.), надрукував більше 30 поезій. У цей час він викладав у жіночих пансіонах Харкова, у кількох поміщиків навчав «молодих віслюків». У 1843 р. Микола Щербина написав поезію «Не слышно на палубе песен…» і надрукував її у альманасі «Молодик».
Раскинулось небо широко,
Теряются волны вдали…
Отсюда уйдем мы далеко,
Подальше от грешной земли!
Не слышно на палубах песен,
Эгейские волны шумят…
Нам берег и душен, и тесен,
Суровые стражи не спят.
Колишній кріпак Олександр Гурильов поклав слова на музику. Так у 1852 р. народився романс «После битвы», популярний на флоті у часи Кримської війни 1853-56 рр. З роками одні слова романсу зникли, інші з’явилися, автором нової версії пісні «Раскинулось море широко» був поет-аматор Г. Д. Зубарєв. У 1906 р. на пароплаві «Тигр» Червоним морем йшли матроси, втікачі з броненосця «Потьомкін». На смерть кочегара Василя Гончаренка вірш-прощання написав поет-любитель Федір Предтеча (козак із Чигирина). Цей варіант пісні у 1912 р. виконав Юрій Морфессі та зробив грамзапис пісні. Пісню співав Федір Шаляпін, у 1937-му Леонід Утьосов. Імена авторів історія розчинила – і стала пісня народною.
Довгий час поет Щербина жив в Одесі. Там він познайомився і потоваришував із відомим українським письменником Г.П. Данилевським, і ця приязнь тривала до їх останніх днів; після смерті Щербини, Данилевський написав спогади про друга. Він завжди був у гурті українських митців, але сам не наважувався писати українською («соромно її псувати»). У 1850 році в Одесі він опублікував свою збірку «Грецькі вірші», що мала успіх у читачів. М. Щербина переїхав спочатку до Москви — в журнал «Московські Губернські Відомості», а через чотири роки в Петербург — до міністерства народної освіти.
Будь в жизни прям и непритворен,
Враждуя с ложью и со злом,
И да не будет опозорен
Твой фрак звездою иль крестом.
1857 р.
У нас чужая голова, и убежденья сердца хрупки.
Мы – европейские слова и азиатские поступки.
Тарас Шевченко згадував знайомство з поезією Щербини: «Вы прочитали тогда небольшое стихотворение Щербины – «Купанье». До сих пор не могу забыть того сладкого чудного впечатления, какое произвело на меня это прекрасное произведение. Прошу вас, будьте так добры, поклонитесь от меня Щербине как истинному поэту, в наше время явлению редкому».
6 квітня 1858-го року Тарас Шевченко у Петербурзі особисто познайомився з Щербиною, про що залишив запис у «Щоденнику»: «Вечер провел у графини… лично познакомился с поэтом Щербиною». 12 квітня у графині Анастасії Толстої відбувся званий обід на честь Тараса Григоровича Шевченка. Промова Миколи Щербини запам’яталася Шевченку: «В честь моего невольного долготерпения [на засланні] сказал… слово… Щербина… Мне было и приятно, и вместе неловко. Я не чаял себе такой великой чести. Для меня это было совершенно ново. Семен [Гулак-Артемовський] заметил, что за столом все были бледны, тощи и зелены, кроме несчастного изгнанника, т. е. меня. Забавный контраст».
Микола Щербина пережив Тараса Шевченка на вісім років, подарував нам свої афоризми:
Тупей тех не было людей,
Что в наши дни вертят делами
И в пропасть мчатся вместе с нами
Во имя западных идей.
Микола Щербина, 1867 р.
Одно мы пред судом народов
Собой способны доказать,
Что может шайка идиотов
Народом умным управлять.
47 –річний Микола Щербина помер зненацька, 22 квітня 1869-го року, від ядухи, що була викликана поліпом в горлі. Похований Микола Щербина у Петербурзі, в Олександро-Невській лаврі. Його твори українською перекладав Павло Грабовський.
