«Батько італійської літератури» Данте Аліґ’єрі (1265- 1321) першим почав писати народним діалектом, свої поетичні твори присвячував Музі – монні Біче (Беатріче Портинари). Йому було 9, коли Данте на святі закохався у восьмирічну сусідку. І світ запам’ятав день 2 лютого 1274 року, коли у Флоренції вперше зустрілися Данте й Беатріче.
Через 9 років Данте знову зустрів Біче, заміжню пані, а почуття завирували знову. У віці 24-х кохана померла, але Данте і Беатріче стали символом кохання. Він узяв прагматично-політичний шлюб із Джеммою Донаті, мав двох синів П’єтро, Якопо та дочку Антонію.
Володаркою помислів поета була Біче. Їй він написав «Комедію», яку Бокаччо назвав «Божественною».
Франческо Петрарка. Худ. Андреа дель Кастаньо (1420–1457). Фреска. Галерея Уффіці.
Друг Данте Франческо Петрарка (1304-1374), «батько альпінізму» в церкві Санта-К’яра 6 квітня 1327 р. вперше зустрів свою кохану Лауру. З того часу італійський поет щорічно складав сонет на річницю знайомства з Лаурою. Рівно через 21 рік вона померла. Із 366 сонетів і канцон, присвячених Лаурі, Франческо Петрарка уклав збірник сонетів „Canzoniere“, що має дві частини: «На життя мадонни Лаури» (Rime in vita Laura), 263 сонети; «На смерть мадонни Лаури» (Rime in morte Laura), 103 сонети.
Як твердить легенда, помер Франческо Петрарка за своїм робочим столом, поклавши голову на розгорнуту книгу.
Як писала Ліна Костенко:
Той любить Фанні Брон, той любить Беатріче,
Лауру, Ганську або Наталі.
Коштовні імена на бархаті сторіччя!
Немеркнучі зірки на обріях землі!
Звісно, інтимна лірика поетів не завжди обмежується єдиним іменем Музи. Так, дослідники української інтимної лірики Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Сосюри оперують більшою кількістю імен; пушкінознавці називають 137 муз, яким поет адресував свої твори.
Лауреат премії імені Франческо Петрарки за книжку італійською мовою «Інкрустації» (Падуя, 1994 р.), якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності, отримала диплом із написом: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко».
Поетам всіх віків була потрібна Муза.
А жінці хто потрібен, якщо вона – поет?
Отже, хто потрібний жінці-поету? Кому вона адресує, присвячує поезію?
У поезіях Ліни Костенко кохання – найвища цінність життя. Відвертість, щирість інтимної лірики Ліни Костенко переконує, що автор виспівує пережите, тому образ ліричної героїні підсвідомо асоціюється з образом поетеси. Відчуваєш, що своїм коханим авторка віддавала всю себе, з кожним була написана своя історія, кожний із них жив у її серці та надихав на неповторні рядки, тому виникає питання про образну систему любовних творів поетки.
Жодного імені, прізвища адресата Ліна Костенко не подає, але завдяки суб’єктивним моментам у інтимних поезіях кожний обранець легко вгадується: Микола Руденко, Єжи Пахльовський, Аркадій Добровольський, Василь Цвіркунов. Кожний красень, інтелектуал – достойний об’єкт для любові, унікальна особистість, кожний посів місце в енциклопедіях, довідниках, вікіпедії.
