10 березня 1861 р., у неділю, о пів на шосту ранку Тарас Григорович спустився в майстерню, зойкнув і упав: Геній перейшов у Вічність.
З осені 1860 р. Тарас Григорович почав відчувати проблеми зі здоров’ям: скаржився на біль у грудях, йому важко було ходити. Увесь січень і лютий Шевченко майже не виходив із кімнати. Він зробив кілька невідкладних візитів, а увесь час віддавав роботі: графіці, копіюванню автопортрета. Сил вистачало на повноцінну роботу тільки з 12 до 4 години дня.
У день свого народження Тарас Григорович промучився ніч: сильний біль у грудях не давав лягти, Шевченко майже всю ніч просидів на ліжку, важко дихаючи, кожне слово давалося з трудом. Коли приїхав лікар Михайло Лазаревський, Шевченко попросив написати братові Варфоломію, що зле себе почуває. Лікар Е.Барі зробив висновок, що водянка перекинулася на легені. Оживлявся поет тільки тоді, коли йому зачитували вітальні депеші з Харкова, Полтави; дякував, що його не забувають. Упродовж дня Тарас Григорович кілька разів повторив про майбутню поїздку в Україну, як йому не хочеться умирати. Зізнався, що хочеться говорити, а говорити важко.
Майже всю ніч він знову просидів на ліжку, біль у грудях заважав лягти. О п’ятій ранку Шевченко випив чай, попросив прибрати і спустився з антресолі у майстерню.
На цифрі 47 зупинилися серця великих українців: Василя Стуса, Павла Чубинського…
На похорони Т. Шевченка приїхали друзі:
– Іван Сошенко, хоч заліз у борги й мав неприємності на роботі;
– Аполлон Мокрицький, який працював тоді в Москві у художньому училищі, його за цей вчинок позбавили роботи.
– брати Жемчужникови – нащадки гетьмана К. Розумовського.
Цього ж дня, оскільки Шевченко не залишив заповіту, друзі вирішили перепоховати поета в землі України.
