Микола Кузнецов

На хрестоматійній картині І. Рєпіна високий козарлюга з пов’язкою на голові — це Остап – брат Андрія, син Тараса Бульби. Позував відомий в Одесі силач і художник Микола Кузнецов
Син багатого грека-землевласника та українки народився 14 грудня 1850 р. у селі Степанівці під Херсоном. Там, де починається Одеська магнітна аномалія. Батько, штабс-ротмістр Дмитро Михайлович Кузнецов, володів селами Новомаринівка, Костянтинівка, Дмитрівка, Степанівка, Мар’янівка, Пшоняне на Одещині. Троє його рідних братів теж були військовими та землевласниками Одеського повіту. Батько був прекрасним хазяїном, але людиною з крутим норовом, а син – повною протилежністю. Мати – Клавдія Гаврилівна Кузнецова (уродж. Леонтович), високоосвічена жінка. Через два роки після Миколи народився брат Дмитро.
Дитинство Микола провів у родинному маєтку, отримав домашню освіту, малював разом із мамою. Батько помер рано, тому мати зайнялася хлопцями, відвезла їх до Одеси. Там Микола та Дмитро жили у друга родини — художника М. Д.Мальмана, викладача Одеської школи малювання, училися в гімназії та брали уроки малювання у Мальмана. Дмитро мав хист до наук, а Микола любив канікули, коли можна було поїхати додому, малювати, полювати. Доволі рано Микола засвоїв уроки еротичного полювання. Зрештою, в 7-му класі лишив гімназію й повернувся панич-мажор додому. А Дмитро закінчив гімназію, поступив на природниче відділення математичного факультету Новоросійського університету в Одесі (1871–1876), оселився в Одесі.
Микола Кузнецов був середнього зросту, рум’яним брюнетом; він любив похизуватися міццю, здоров’ям, вмінням влучно стріляти; позмагатися з силачами, мисливцями. Худ. В.Васнецов. Микола Кузнецов.
Нарешті Микола поїхав до Петербурга поступати у гвардійський уланський полк, але командир гвардійських улан, барон Ессен хворів і не приймав відвідувачів, тому Микола Дмитрович не став військовим. Відвідуючи в Петербурзі старих знайомих, Кузнецов вирішив стати художником і поступив до Академії мистецтв вільним слухачем. Крім того брав приватні уроки у П. Чистякова. Добре Микола навчався, але не балував викладачів своєю присутністю, за три роки три зими відбув, отримав три срібні медалі. Увесь час Кузнєцов був дома, бо понад усе любив херсонські степи, маєток, полювання. Худ. М. Кузнецов. У відпустці.
У 1879 р. він залишив Академію, поселився у Степанівці, де разом із А.П. Размаріциним (одеський художник, учень Дюссельдорфської академії) займався живописом і не тільки…
Якось до Кузнєцових на строкові роботи («від льоду до льоду») з Волині приїхали «заробітчани». Худ. М. Кузнецов. На заробітки.
Серед них Ганна. Причарувала співуча красуня панича, він закохався і попросив матінку благословити. Мати навідріз відмовила, ще й усіх працівників звільнила. Пішли собі бідаки степом… Та Микола, хоч мав м’який, добрий характер, не поступився: повернув робітників і Ганну. Оголосив дівчину своєю дружиною, поселив її в Одесі. У 1880 р. у них знайшлася донечка Маруся (Марія Миколаївна Кузнецова-Бенуа), майбутня солістка Маріїнської опери.
У 1881 р. народився син Михайло. Вінчався ж Микола Кузнецов із дочкою відставного прапорщика Ганною Проценко в Успенській церкві Єдиної віри м. Одеси 5 лютого 1888 р. Дружкою-боярином був художник Киріак Костанді.
У 1880 р. побував у Німеччині та Франції, де познайомився з Іваном Похитоновим. Жовтень і листопад 1885-го року В. Сєров гостював у своєї нареченої Ольги Трубникової, яка жила в Одесі. Зустрілися з родиною Миколи Кузнецова і разом провели в Степанівці половину жовтня та весь листопад. Тут Сєров написав портрет своєї Ольги Трубникової, етюд «Воли».
Багата й щедра людина у 1887 р. разом із своїм молодшим братом Д.Кузнецовим і К.Костанді здійснив поїздку Європою. Вчилися Кузнецови живопису в Парижі: Микола – у Івана Похитонова, Дмитро – у імпресіоністів.
Після повернення Дмитро працював на одеській бактеріологічній станції. А у Миколи була Степанівка, де подовгу жили чудові гості: родич сім’ї Ілля Мечников з дружиною, друзі – Валентин Сєров, Киріак Костанді, граф Михайло Толстой, Леонід Пастернак, Олександр Купрін, Панас Саксаганський, Ілля Рєпін, Михайло Врубель. Кажуть, був і Петро Чайковський, який повіз додому в Клин полотно Кузнецова «Перед грозою». У 1889 р. Микола Дмитрович вирішив похизуватися фізичною силою перед братом і друзями. Він, тримаючи на плечах двох чоловік, підняв із землі 32-пудову (512 кг) бабу – і пошкодив колінні зв’язки. Багато років потім пересувався на милицях, лікувався й малював (сидячи) курорти: Карлсбад, Саки, Цхалтубо; портрети лікарів. Худ. Йосип Браз. Портрет М.Кузнецова
У 1891 р. у М. Кузнецова народилася молодша дочка Людмила, майбутня дружина Гроссул – Толстого.
У 1893 р. він переїхав на роботу в Одесу. У 1895 р. Микола Дмитрович став академіком Петербурзької Академії мистецтв. У листопаді 1895 р. Кузнєцова запросили до художнього училища Петербурзької академії мистецтв професором, керівником класу батального живопису (1895–1897).
Порадилися брати і вирішив Дмитро поселитися в Парижі: придбав будинок, майстерню. Правда, рідко в домі панувала тиша, бо до добряка-хазяїна робили набіги напівголодні художники-одесити: хто підхарчуватися, хто попрацювати. З 1899 р. Дмитро Кузнєцов виставляв портрети та пейзажі в Салоні на Марсовому полі. А влітку, свята справа, – додому.
У березні 1897 р. М. Кузнецов покинув Академію, оселився в Одесі і 23 роки прожив там. Придбав ділянку землі в Одесі на колишній дачі Лідерса на Михайлівській площі (пізніше називалася Ланжеронівська площа, Лідерсівський бульвар, бульвар Дзержинського) і розпочав будівництво власної картинної галереї. У ній зібрав картини І. Рєпіна, В. Сєрова, І. Крамського, В. Васнецова, І. Похитонова, картини французьких художників. У 1900 році Кузнецов відкрив картинну галерею (раз на тиждень запрошував всіх бажаючих). У 1916 р. галерею відвідали члени імператорської родини. Галерея проіснувала до 1920 р., частина колекції потрапила до музейних фондів, більшість розкрадена.
У 1900 році Микола Кузнецов за полотно «Відпочинок. Неділя» отримав із рук Президента Франції найвищу нагороду — орден Почесного Легіону.
Кузнецов був дотепником, силачем, запеклим велосипедистом, дружив з усією Одесою. Дружив із Сергієм Уточкіним, зробив його портрет у двох варіантах – пастельному (1902, зберігається в Одеському художньому музеї) та олійному (1903), де зобразив знаменитого авіатора під час їзди на велосипеді.
У 1900 р. за поданням І. Рєпіна, В. Беклемішева та А. Соколова, був обраний дійсним членом Академии художеств (АХ).
У 1920 р. 70-літньому М. Кузнецову довелося емігрувати до Югославії, жили в містах Вжеш, Біла-Церква, Рієка та Сараєво. Писав в основному портрети на замовлення. Брав участь у виставці в Бруклінському музеї (1923) та виставці в Королівстві СХС (1928).
8 липня 1924 р. у Парижі потрапив під автобус і загинув молодший брат – живописець Дмитро Кузнецов.
2 березня 1929 року 78-річний Микола Кузнецов помер у Сараєво, там і похований.
А у Степанівці більшовики маєток майже уграли, на румовищах, у підвалах із 30-их років розмістили магнітну обсерваторію.