Ні дня народження, ні дня розстрілу цього українця ми не знаємо. Не знайшла я й фотографії. Знаю, що Кость Гупало народився у жовтні 1907 р., с. Гупалівка, на Дніпропетровщині. Село козацьке, заснував його запорожець Гупайло, названий так за неспокійний характер і звичку гупати кулаком по спинах друзів.
Як жилося селянській дитині можемо уявляти. Відомо, що здобував освіту Кость у Харківському університеті. Жив у кімнаті з Іваном Білодідом, Іваном Борейчуком, Володимиром Білошапкою. Разом сперечалися, співали народних пісень. Звісно, не могли оминути суд над членами СВУ, куди їх водили всім факультетом. Коли на лаві підсудних було 45 осіб: не дешевих брехунів, а справжніх українських аристократів думки. Працював у школах. У 1937-му р. Володю Білошапку було репресовано. У 1939 р. І. Білодід запросив К. Гупала та І. Борейчука на викладацьку роботу до Львівського університету. Викладач російської мови став членом мельниківської ОУН. Познайомився з Галочкою, одружився, дочекався донечки. Родина Гупала лишилася під гітлерівськими окупантами у Львові, сам Кость добрався до Києва.
Окуповуючи Україну, німці дбали про релакс і виховання своїх військових і місцевого населення, тому дозволи українцям відновити роботу бібліотек, газет, театрів, шкіл, церков. Зміст вистав, програм мав бути викладений у анотації німецькою мовою й узгоджений із відповідними інстанціями. На відміну від більшовиків, німці орієнтували театри виключно на розважальний репертуар, без політико-ідеологічного спрямування. Афіші та програми друкувалися двома мовами – українською та німецькою. У «Спеціальному розпорядженні по тилу №4» від 24 листопада 1942 року подавався наказ Адольфа Гітлера надавати всім артистам українських художніх труп додатковий продовольчий пайок у розмірах, встановлених для військовиків вермахту, навіть тоді, коли вони тимчасово виступали перед ними. Продовольство мало видаватися безкоштовно за рахунок військових запасів. Наказувалося також піклуватися про опалення театрів у холодний період року.
У 1941 р. київський драматург Кость Гупало подарував свою драму «Тріумф прокурора Дальського» Володимиру Блавацькому (першому, хто на сцені зіграв Гамлета українською мовою). 17 січня 1942 року він надіслав із Києва В. Блавацькому правку п’єси і листа, що до Львова його не пускає поліція.
4 лютого 1942 року в Оперному театрі Львова режисер Володимир Блавацький поставив п’єсу «Тріумф прокурора Дальського». Театр був переповнений. Вистава «Тріумф прокурора Дальського» К. Гупала про події на Україні у тридцяті роки, задовго до «Архіпелагу ГУЛАГу» Солженіцина показувала шокуючі картини заповідника ім. тов. Берії. Вразила глядачів, висловлена героїнею п’єси Поліною, думка, що на Україні завжди знайдеться місце для могили будь-якого окупанта. Після кількох вистав німці заборонили п’єсу.
Тоді ж на сцені Тернопільського театру ім. Шевченка, що був на вулиці І. Франка, режисер Комаровський теж поставив п’єсу Гупала. Одночасно цей спектакль йшов на київській сцені.
Автор «Тріумф прокурора Дальського» не побачив.
9 лютого 1942 р., через п’ять днів після прем’єри вистави, в приміщенні Спілки письменників на Трьохсвятительській гестапівці вчинили засідку і заарештували всіх, хто туди прийшов. Серед заарештованих був і Кость Гупало. Далі — короткочасне ув’язнення Костя Гупала на Короленка, 33 і розстріл 35-річного професора у Бабиному Яру.
У Львові залишились вдова Галина Сергіївна і маленька донька.
Не дивлячись на це, художній керівник Львівського театру Володимир Блаватський (справжнє прізвище Трач) аж до 1944 року не знімав виставу з репертуару. Не раз артисти виїздили на гастролі в села.
Уявіть собі, їдуть актори у формах енкаведистів, їх зупинив німецький патруль. Слава Богу, не розстріляли. Поїхали далі – нарвалися на оунівських вартових – і знову диво врятувало.
