Тишу недільного ранку пронизав телефон: Софочка?! І що ж такого у лісі здохло?
– Я к вам, как к первоисточнику (?), рассудите нас с Хомовной. Скажите: кто это придумал – «А роза упала на лапу Азора»? Я ей ответила, что Буратино. А она мне: «Сама ты Буратина!» и бросила трубку.
– Ой, лишенько! Буратіно писав цю чарівну фразу під диктовку, як свідчить письменник, нащадок гетьмана Розумовського – граф Олексій Толстой.
– Вот и славно! Значит, придумал Алексей Толстой?
– Не зовсім так. Вигадав фразу Афанасій (Опанас) Фьот і подарував її Толстому.
– Занятно. Кто ж такой Фёт?
– Думаю, він і сам би хотів це знати, хоч ця історія почалася давненько. У 1818 році в Дармштадті 20-річна Шарлотта Беккер стала дружиною 30-річного Іоагана Фьота. Через рік у них народилася дочка. А ще через 6 місяців на лікування приїхав дуже не бідний російський поміщик Афанасій Неофитович Шеншин. 44-річний дворянин закохався у Шарлотту і таємно відвіз її в Росію. Жінка була вагітна, але від кого? Хлопчик народився в 1820 році. Його хрестили як православного, назвали Афанасієм і записали як сина Шеншина. Через рік Фьот дав Шарлотті розлучення, вона прийняла нову віру і обвінчалася з новим чоловіком. Афанасій-молодший до 14 років ріс і виховувався як панич. Але, як завжди, добродії знаходяться попліткувати про байстрюча… І у 1835 р. духовна консисторія постановила: батьком хлопчика вважати І. Фьота; з цього часу всі документи переписали на Афанасія Фьота. На той час імовірний татусь І. Фьот помер, не визнав сина у заповіті.
Смущаюсь я не раз один:
Как мне писать в делах текущих?
Я между плачущих Шеншин,
И Фет я только средь поющих.
Шеншин почав переховувати підлітка: Москва, Петербург, нарешті – записав учнем педагогічного закладу Крюммера у ліфляндському містечку Верро. У 17 років Афанасій став студентом філософського факультету при Московському університеті. Як іноземець, втратив право успадковувати родовий маєток Шеншиних, як іноземець, навчався 6 років.
Тоді й проявився поетичний дар Афанасія – у 20 років він став автором першої збірки. Друкувався у газетах, журналах. У 1842-му р. «Отечественные записки» видали його вірш і помилилися у написанні прізвища автора: замість Фьота – Фет. Поет сприйняв поправку. У 1843 р. Фет написав відомі рядки, які призвели до слави:
Я пришёл к тебе с приветом
Рассказать, что солнце встало,
Что оно горячим светом
По листам затрепетало.
Родинні справи не радували: помер Шеншинін-старший, не зумів переписати синові маєток. У 1844 р. не стало матері поета. Його дядько, Петро Шеншин, обіцяв відписати свій маєток племіннику, але його спадщину розібрали родичі, гроші з банку вкрали. Щоб отримати якісь кошти і повернути дворянський титул, Афанасiй був змушений піти на службу в армію ад`ютантом командира полку. Доля занесла його на Єлизаветградщину (1845 до 1853). Через рік Фьот отримав російське громадянство та перший офіцерський чин. Пiд час приїзду Ференца Лiста до Єлисаветграда А.Фет розповсюджував квитки на концерти знаменитого пiанiста i композитора.
У 1848 році полк розташовувався в Красносіллі. Там Афанасій познайомився з сестрами Лазич, в одну з них, Олену, закохався. Фет зізнався дівчині у коханні, але сказав, що жебрак із бідною не може одружитися. Незабаром Олена Лазич загинула під час пожежі.
Пройде майже десять років, аж поки Фет зважиться одружитися з Марією Боткіною. Дочка чаєторгівця, рідна сестра критика мала позашлюбну дитину від таємного кохання; пізніше її племінника (особистого лікаря царя) розстріляють більшовики разом із вінценосною родиною. Щедре віно допомогло молодим стати на ноги; вони навіть купили будиночок у Москві на Плющиці. Разом із тим Фет не міг повернути собі дворянство, бо для цього треба було дослужитися до полковника. У 1858 р. Фет пішов і відставку в чині штабс-ротмістра (маойорський ценз), став успішним землевласником.
Тільки у 53 роки відомому поету цар повернув дворянство та прізвище Шеншин, з цього часу прізвище Фет стало псевдо. Родина спільних дітей не мала, жили у достатку й повазі.
Холодним листопадом 1892 р. у Москві Афанасій Шеншин наказав принести шампанського. Випив, аби затамувати біль, але марно. Майстер стилосу узяв стилет і спробував покінчити з життям. Після цього серцевий напад поставив крапку.
Залишити відповідь