Вікентій (Честослав, Вікенс) Хвойка народився 21 лютого 1850 року в с. Семін на Ельбі в тодішній Австро-Угорщині. Його чеський рід був старовинного рицарського походження, але після однієї з битв, у якій брали участь його предки, їхній маєток було спалено, всі родові документи загинули, й вони стали звичайними поселянами. Згодом у родині Хвойки з’являється ще четверо синів і четверо доньок. Усі вони житимуть на батьківщині.
Вацлав і Анна Хвойки тримали велике молочне господарство. Їхній первісток Чеслав любив згадувати, як у дитинстві ходив із батьком на полювання, а мати весь час порала по господарству.
У 1864 р. Вікентій закінчив у м. Хурдимі комерційне училище й переїхав до Праги, де захопився вивченням давньої історії та старожитностей, знайомився з відомими чеськими істориками та археологами, вивчав найпоширеніші європейські мови, читав багато спеціальної літератури. У 18-річному віці в основному пішки подорожував Австрією та Німеччиною. Відвідав історико-археологічні музеї у Нюрнберзі, Майнці, оглянув давньоримські земляні укріплення вздовж Рейну та Дунаю, середньовічні замки.
У 26 років Хвойка кардинально змінив життя. Він відмовився одружуватися з багатою, але нелюбою йому дівчиною; мало того: у Празі познайомився з київською родиною Александровських, закохався в українку цього роду і поїхав із родиною коханої до Києва. Та невдовзі дівчина захворіла на невиліковну душевну хворобу, тому Вікентій Хвойка до кінця життя залишався одинаком.
Перші 15 років у Києві він заробляв викладанням – німецької, малювання та фехтування. Згодом зайнявся бізнесом, розбагатів на торгівлі хмелем і просом-росичкою, захопився агрономією. Потоваришував із чеською родиною Дефорен, які мали дачу в селі Петрушки (нині Києво-Святошинський район). Вікентій Хвойка облаштував у їхній клуні агрономічну лабораторію. На жаль, у клуні 40-річного Вікентія Хвойки сталася пожежа, в якій перетворилися на попіл Хвойчині нагороди з кількох сільськогосподарських виставок у Російській імперії, срібна медаль Паризької виставки 1889 року й диплом члена французької Аграрно-промислово-технічної академії. Розгрібаючи лопатами згарище, робітники викидали щось блискуче й кольорове. Виявилося, що це уламки синіх, зелених і рожевих скляних кілець, браслетів (жіночі прикраси часів Русі), які Хвойка продав київським знавцям старожитностей. Так було поставлено крапку на агрономії, з’явилося нове захоплення – археологія. З цього часу Хвойка часто навідувався на «товкучку» на Подолі, де маклаки продавали археологічні предмети. Його меценатами стали Ханенко й Терещенко.
Місця для майбутніх розкопок Хвойка визначав, їздячи по селах навколо Києва. Розпитував, чи при оранці на полях не знаходили часом якихось старовинних речей, черепків. Селяни приносили свої знахідки, показували, де їх знайшли. У 1890 р. біля с. Петро Свистунове (Запоріжжя) В.В. Хвойка розкопував поховання з трупоспаленням Х – ХІ ст.
У 1893-му на вул. Кирилівській у Києві Вікентій Хвойка виявив стоянку первісних мисливців на мамонтів та інших доісторичних тварин. На одному з бивнів був вигравіюваний загадковий орнамент. У садибі пана Зіваля на Кирилівській вулиці Хвойка віднайшов рештки трипільської кераміки. 
4 лютого 1896 року важко хворий на сухоти Хвойка у Середньому Придніпровї відкрив трипільську стоянку – праджерело нашої культури. Він розкопав декілька гончарних печей і 50 залишків жител-землянок. А в них – цілі й побиті керамічні посудини зі складним візерунком, глиняні статуетки людей і тварин, знаряддя праці та зброя з каменю й рогу. Їх залишили землеробсько-скотарські племена, які жили у першій половині четвертого тисячоліття до нашої ери. Вчені визначають, що жодної культури в Європі, в Єгипті на той час ще не існувало; були тільки найдавніші поселення шумерів у Дворіччі.
Вікентій Хвойка досліджував памятки бронзового віку, городища й кургани скіфського часу, зарубинецької, черняхівської та ранньої слов’янської культур; часто бував на землях Запоріжжя.
У 1899 році він заснував Київський міський музей старовини і мистецтва.
У 1907 р. Хвойка проводив розкопки у садибі М. Петровського на Старокиївській горі. Виявив капище VIII—IX ст., знайшов цеглу із зображенням великокнязівського тризуба.
2 листопада 1914 р. в Києві упокоївся 64-річний першовідкривач трипільської культури
