Василь Хмелюк зберігав Нансенівський паспорт біженця та підкреслював свою приналежність Україні аж до 2 листопада 1986 р., коли 83-річний вигнанець упокоївся в Парижі.
Живописець, графік і поет побачив світ 3 липня 1903 р. у с. Березівка біля Жмеринки у дружній багатодітній родині інженера. Батько вмів і гроші заробляти, і освіту дітям дати. 9-літньому Ваську, який із пуп’янку і малював, і римував, батько найняв учителя і обладнав у будинку невелику майстерню. В. Хмелюк закінчив гімназію в рідному с. Березівка. Йому б продовжувати навчання, але точилася війна за незалежність України. Старший брат Ілько (1898 р.) був у війську УНР, тому в петлюрівці подався й Василь.
Після поразки визвольних змагань – вигнання. Спочатку Польща, де більше року вчився в Краківській академії мистецтв у В. Яроцького, а потом Прага – у старшого брата. Здобував освіту на філософському факультеті Карлового університету (1926–1927) і в Українській студії пластичних мистецтв у С. Мако (1926). Належав до групи «Жовтневе коло» в Празі, дещо лівого спрямування. У цей час у ньому боролися пензель і стилос. Хмелюк власним коштом видав у Празі три збірника футуристичних поезій українською мовою: «Гін» (1926), «Осіннє сонце» та «Вірші 1923–1926 і 1928 рр.» (1928). Всі три книги вийшли в графічному оформленні Ю. Вовка, він же виконав портрет автора.
Вибір було зроблено на користь пензля у 1928 р. у Парижі, коли в Луврі Василь копіював великих майстрів. Писав експресіоністичні пейзажі, портрети та натюрморти в дусі Паризької школи.
Волиняк дружив із багатьма колегами українцями: з А. Грищенком, М. Андрієнком-Нечитайлом, В. Перебийносом, М. Кричевським. Був учасником виставки Української групи в Парижі (1930), 1-ої виставки Асоціації незалежних українських художників (АНУМ) у Львові (1931), провів виставку разом із В. Перебийносом і М. Кричевським у галереї Atelier Français (1930).
Можливо, ніхто й не дізнався про Хмелюка-художника, якого за особливість характеру називали бирюком (самотній вовк), бо він жив відлюдкувато, якби його картину не купив знаменитий Воллар. З легкої руки якого у Хмелюка з’явилися покупці: московський колекціонер І. Щукін, французький колекціонер Фернан Замарон, швейцарський невролог доктор Вальтер Мініх (11 картин В. Хмелюка з його колекції знаходяться в Художньому музеї Люцерна).
Ілько в цей час уже здобув освіту інженера, підприємця і служив у Іноземному легіоні. Разом брати складалися й пересилали через Торгсіни продовольчі посилки своїм рідним (братам і сестрі) до Жмеринки, рятуючи сім’ю від Голодомору.
А у житті Василя Хмелюка з’явилася дружина-художниця (з роду французьких графів), на жаль, вона рано померла. З часом супутницею його життя стала натурниця іспанського походження Марія, з якою він одружився у 1959 році. Але всі жіночі портрети та оголену натуру художник писав лише з Марії. У них була велика різниця у віці, але Марія його дуже любила, хоч дітей не народила.
У роки Другої світової війни Ілля Хмелюк переїхав жити в Париж, де з 1945 року тримав книжну лавку біля Люксембурзького саду, якою опікувалася його дружина.
Від 1943-го В. Хмелюк працював із галереєю Durand-Ruel, що забезпечило йому стабільний заробіток. Безбідне життя продовжувалося до 1972 року, поки «Дюран-Рюель» не стала банкротом. Після її закриття Хмелюк упав у депресію. Як згадував Bohdan Rubchak: “Коли ми з Бойчуком готували антологію “Координати” я написав йому дуже шанобливого листа, щоб отримати біографічні інформації. Він не відповів. Друзі, які жили в Парижі, оповідали, що Марія не зносила українців”.
У 1986 році художник помер. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі. Архів Хмелюка після його смерті Марія заховала. І тільки після її смерті, нащадки майстра на аукціоні продали його спадщину.
Представлений у Львівській картинній галереї, Музеї сучасного мистецтва в Парижі, музеях Люцерна, Стокгольма, Торонто, Нью-Йорка, Мюнхена та Філадельфії.
Залишити відповідь