Багатьом із нас відоме ім’я Варфоломія Григоровича Шевченка, троюрідного брата, свояка та побратима великого кобзаря України, тому я дозволю кілька слів про нащадків цієї родини. Племінниця Тараса Шевченка Єфросинія Варфоломіївна (Пріся, так називав її Тарас Григорович) з дядьком Тарасом познайомилася влітку 1857 р., а потім з ним листувалася. Єфросинія Шевченко вийшла заміж за Михайла Велигорського, дворянина, випускника 2-ї київської гімназії і отримала віно 40 дес. землі с. Мостищі на Чернігівщині. Мали Велигорські двох дочок: старшу Лізавету і молодшу Олександру (Шурочка, народжена 4 лютого 1881 р.).
Ще гімназистом у Орлі Леонід Андрєєв познайомився з родиною Велигорських і майбутньою дружиною Шурочкою. У своєму щоденнику він записав: «По-моєму, зовсім зайве розповідати про те, як це трапилося, що я покохав Шурочку так палко і так міцно… Чому все в мені тягнеться до Шурочки, як квітка до сонця, і, як квітка без сонця, завмирає без її ласки?..» Перше палке кохання до кароокої дівчини, молодшої на десять років, не проходило. У 1902 р. Л. Андрєєв одружився з 21-річною О. М. Велигорською — внучатою племінницею Тараса Шевченка. Їхній шлюб – чотири роки щастя та трагедії. Маленька, граціозна Шурочка – палка коханка і турботлива, як мати, стала першим критиком творів чоловіка. Л. Андрєєв називав її «моя хохлушечка», їй присвятив оповідання «Ангелочок», драму «Життя людини» і посмертно — оповідання «Прокляття звіря».
У молодих знайшовся первісток Вадим.
2 листопада 1906 р. у Берліні 25-річна Олександра Михайлівна народила другого сина Данила та померла від сепсису (зараження крові). Перед смертю вона взяла з чоловіка слово, що він знайде пару й одружиться.
Хрещеним батьком хлопчика став Максим Горький. Тритижневого Данила забрала в свою родину старша сестра Лізавета Михайлівна Доброва, Леонід Андрєєв писав: «Сім’я Добрових страшно багато зробила для мене у моральному ставлення і до сих пір є сильною єдиною підтримкою в усіх нещастях життя».
Виконуючи побажання Шурочки, 20 квітня 1908 р. у Ялті Леонід вінчався з Денисевич.
Противник будь-якої диктатури Андрєєв у вересні 1917 р. написав, що «завойовник Ленін» крокує «калюжами крові», тому разом із старшим сином виїхав до Фінляндії. Жив у с. Нейвала, на дачі у друга, письменника Ф. Н. Вальковського. У березні 1919 р. в Парижі вийшла стаття «S.O.S!», у якій Андрєєв закликав громадян об’єднатися, щоб врятувати Росію від «дикарей Европы, восставших против ее культуры, законов и морали, превративших ее в пепел, огонь, убийство, разрушение, кладбище, темницы и сумасшедшие дома». 9 грудня 1919 р. 48-річний Леонід Андрєєв помер від паралічу серця.
Данило Андрєєв ріс дуже хворобливим хлопчиком. Хоч його оточувала справжня любов, піклування, але краяли дитину язики добрих людей, які шепотіли: «оце той, через якого померла мати…» Нестерпно стало шестирічному Данилові, коли бабуня, яка його доглядала, захворіла на дифтерію й померла. Хлопчик навіть побіг на Чорну річку топитися, щоб більше нікого не вбивати; щоб на тому світі побачити маму та бабуню. Талановитий юнак закінчив гімназію, Вищий літературно-художній інститут, вступив до Союзу поетів. Робота художника та письменника. Рядовим пройшов Другу світову. У 1947-му за роман «Странники ночи» Андрєєва арештували. Лефортово, потім ще 9 років Володимирського централу. За ґратами письменник створив філософську книгу «Роза світу».
У кінці життя Данило побачився з рідним братом; за 40 днів до смерті нащадок Тараса Шевченка отримав нову квартиру.
Помер 12 вересня 1959 р. від паралічу серця.
