30 жовтня 1825 р. у багатодітній українській сім’ї кріпака-іконописця народився Дмитро Безперчий, майбутній живописець. Перші уроки малювання Дмитро отримав від батька й запалився бажанням учитися на художника. У січні 1841 р. родина отримала вільну від графа Д. Шереметьєва. Колишній кріпак із 15 років був вільним слухачем Академії мистецтв (1841–1846) і закінчив її зі званням «вільного художника». Наймолодший і останній учень Карла Брюллова; у його майстерні з 1843 р. учився разом із Т Шевченком.
За час навчання Безперчий захопився ілюструванням літератури, став першим ілюстратором повісті М.Гоголя «Тарас Бульба» (1842).
Бандурист. 1869 р. Сумський художній музей.
Від 1846 р. Д. Безперчий в Україні: викладав малювання у Ніжинському ліцеї (1846–1850), а потім – Харків, друга гімназія. Коли Д. Безперчий потрапив у цей заклад, уроки малювання проводили абияк. Викладач гімназії художник В.Карпов писав: «Класи малювання стояли поза рамками розподілу лекцій. Відмітки з малювання не бралися до уваги, і сам предмет малювання вважався приватним, непотрібним, зайвим». Д.Безперчий працював так, що малювання стало цікавим, необхідним уроком.
Під час канікул 1860-1890-х рр. працював у жанрі релігійного живопису, розписував храми в селах Слобідської України, Криму. Найбільш відомий розпис церкви при харківській малювальній школі, де викладав Безперчий.
Д.Безперчий першим розгадав покликання багатьох талановитих юнаків. Він був вчителем С. Васильківського, П. Левченка, Г. Семирадського, М. Ткаченка; академіка Миколи Сумцова, скульптора В. Беклемішева (автора першого погруддя Шевченку, встановленому біля школи Алчевських), архітектора О Бекетова.
Двоє друзів – П. Левченко та С. Васильківський були закохані в Софію, дочку художника. Дівчина вибрала веселого пересмішника Сергія, чекала його з Петербурга; відклала весілля, щоб коханий зміг поїхати за кордон. Та не судилося Софії дочекатися Васильківського, вона померла від туберкульозу. І її лицар не одружувався.
Учительським любимчиком, з яким Д. Безперчий листувався все життя, був Генріх Семирадський. Учень приїздив із Італії на 50-річччя творчої діяльності Безперчого, щоб уклонитися маестро.
Дмитро Іванович – безмежно добра та скромна Людина. Він помер 30 вересня 1913 р. у 88 років, як жив: тихо, скромно. На похоронах Безперчого було дуже мало людей.
Увесь творчий спадок його дружина передала в Харківський художній музей, але під час Другої світової багато акварелей загинуло.
