– Повезло москаликам із освітою. Прикинь, Кирило Розумовський був Президентом Академії наук Росії; син гетьмана Олексій Кирилович був міністром народної освіти, заснував першу кафедру слов’янської словесності при Московському університеті.
Потім міністром народної просвіти, президентом (1818–1855) Російської Академії Наук був зять Розумовського – Сергій Уваров. Прямо родинна справа! – видавала Хомівна.
– Так-то воно, так, але трішки не так. Розумовські сприяли розвою науки та освіти, а Уваров діяв за відмінною від українців ментальністю. 
По-перше, великий кар’єрист у 25 років одружився з графинею Катериною Олексіївною, дочкою міністра, щоб отримати у спадок посаду тестя та графську корону. 
За визначенням російського історика С. Б. Окуня, Уваров був «мракобіс за переконаннями та ханжа по натурі». Він запроваджував формулу — «Православіє-самодержавіє-народность».
По-друге, Сергій Уваров – це те, що жовтим цвіте, а блакитним пахне, або як тоді казали «аст». Його бардаш (фр. Bardache – пасивний гомосексуаліст) на вісім років молодший чиновник Міністерства народної освіти – Михайло Корсаков.
Завдяки інтимному зв’язку Корсаков із військового, дрібного провінційного чиновника став віце-президентом Санкт-Петербурзької Академії наук, таємним радником, цензором О. Пушкіна. Ще під час навчання у ліцеї Пушкін дружив із рідним братом Корсакова – Миколою і добре знав про орієнтацію Михайла. Після вдалого одруження 25-річного Михайла з 17-річною Марією Дондуковою-Корсаковою, єдиною дочкою князя та народження 10 дітей, цар дозволив чоловікові іменуватися князем Дондуковим-Корсаковим. Гостроязий О. Пушкін тоді затаврував «уродженого Корсакова» (так називали тільки осіб жіночої статі) і відрихтував першу частину прізвища – Дундуков (від слова дундук – недоколиханий, нетяма, дурень). У 1835 р. князь-цензор «дістав» О. Пушкіна і той написав епіграму, яка коштувала йому життя:
В академии наук
Заседает князь Дундук.
Говорят, не подобает
Дундуку такая честь;
Почему ж он заседает?
Потому что жопа есть.
– Ну, що? Освіта – родинна справа?
– Та, ні, хай Бог милує!
