Весна буяє, а в урочищі Кіреші між річками Тиса та Хустець квітує неймовірне диво – долина нарцисів. 
Де, як не тут пити пригорщами пахощі та зануритися у світ казок?!
Кажуть, кожний живе у своїй казці. От одна з казок. Жила-була собі німфа, яку звали Відлуння. І закохалася вона у красеня на ім’я Нарцис.
І момент, коли запалилася німфа коханням, уявила фантастична українка Зінаїда Серебрякова (Бенуа-Лансере) і увічнила його (1916-1917 рр.)
Але Нарцис згордував дівочими почуттями і від німфи лишилося відлуння срібного голосу. От Боги й наказали Еросу покарати гонорового красеня: він має померти від самозакоханості. У 1819 році двадцятирічний Карл Брюлло (тоді ще так писалося його французьке прізвище) написав свою першу відому роботу «Нарцис». 
Автор, який теж був Нарцисом нівроку, зобразив момент, коли крилатий Ерос вистрілив у героя, – і юнак безтямно закохався у власне відображення. Темний, майже чорний ліс; сумний і всерозуміючий погляд сексуального шибеника готують нас до невеселих подій.
Останні дні Нарциса уявив французький художник Оноре Вікторен Дом’є (фр. Honoré Victorin Daumier). 
І прощальний акорд казки – Вільгельм Котарбінський. Могила самогубця.
