Ярослав Барнич

1 червня 1967 р. у Клівленді (Огайо, США) помер 70-річний Ярослав Барнич, композитор, скрипаль, автор пісні-танго «Гуцулка Ксеня».
Народився Я.Барнич 30 вересня 1896 року в селі Балинці Снятинського району Івано-Франківської області. Батько Славка – Василь Барнич: людина освічена, інтелігентна, дуже строга, директор школи. У Коломийській ґімназії (в 1906-1914 рр.) Я. Барнич виявив музичні здібності: учився грати на скрипці у відомого коломийського педагога Й.Шнабеля, співав у хорі, організував камерний оркестр своїх товаришів. У цей же час зробив перші композиторські спроби. 13-річного маестро запросили у містечко Печеніжин (на батьківщину Олекси Довбуша) диригувати у опереті «Наталка Полтавка» М. Лисенка.
На початку І Світової війни 17-річний Я.Барнич добровільно вступив до лав Українських Січових Стрільців.
Спочатку перебував на Закарпатті, потім у Чехії й Галичині. Волею обставин, у жовтні 1915 року успішно закінчив гімназію у Відні. Не забув про музичну творчість: разом із Михайлом Гайворонським організував смичковий квартет УСС. У 1916 р. молодому Барничеві запропонували посаду диригента в Українському театрі товариства «Руська бесіда». За короткий час поставили «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку». Одночасно Ярослав студіював диригування та гру на скрипці в професора Е.Зуни, а гармонію й теоретичні предмети – у видатного музиканта В.Барвінського у Вищому інституті ім. Лисенка. З 1 січня 1924 р. композитор став музичним керівником «Українського театру».
Я. Барнич одружився з акторкою Ярославою Рубчак, став батьком Ірини. Закінчив виш, але навчання не завершив – записався слухачем на філософський факультет Львівського університету. Наступного року поїхав до Берліна стажуватися, удосконалювати майстерність з диригування на курсах «Стерншес Консерваторіум» у класі професора Вільгельма Гросса.
Я. Барнич отримав професійну європейську освіті; з 1927 р. працював у Самборі вчителем музики в жіночій Учительській семінарії «Рідної школи», організував філіал Музичного інституту ім. М. Лисенка, диригував хором «Самбірського Бояна».
У 1932-1933 рр. у Станіславові маестро розпочав компонувати музику легкого жанру.
Дружина композитора пригадувала: «Коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького – два танго: “Ой, соловію” та “Хлопче мій, хлопче”.

Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити. За короткий час з’явилися такі його твори, як «О, гарна крале».

Саме в цей час Ярослав закохався у гарненьку жваву веселунку Ксенію Клиновську, дочку священика з Небилова (учениця була на 19 років молодшою за Я. Барнича). І створив шедевр – пісню-танго «Гуцулка Ксеня».

Струнка, середнього зросту, тоненька, лагідна й гарненька шатенка Ксеня принесла в бурсу ноти танго й заховала під матрац. Вдень вона щиро все розповіла подругам, проспівала пісню. Дівчата підхопили спів, виконували танго на перервах, автор же стояв збоку, курив і задоволено усміхався… У 1938 році Я.Барнич написав за мотивами пісні оперету «Гуцулка Ксеня». Так Я. Барнич став основоположником модерної української оперети. Прем’єра мала відбутися в Косові, але поліція заборонила виставу, яка «підбурює гуцулів проти польської влади».
У роки німецької окупації (1941-1944) Я.Барнич обіймав посаду диригента Львівської опери.
Під час вистави «Шаріки» гестапівці взяли 29 заручників, 28 розстріляли, 29-им був Барнич, який одразу посивів. Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, як і значна кількість талановитої мистецької інтелігенції Західної України, композитор змушений був покинути батьківщину і виїхати за кордон: спочатку до Німеччини (1944 – 1949), а пізніше до США, де жив і працював у Філадельфії.
8 липня 1961 р. Я.Барнич підготував хор до виступу на відкритті пам’ятника Т. Шевченку у Вінніпезі. Виступ трьохсот співаків і 80-х музикантів із симфонічного оркестру був такий, що міська управа присудила Я.Барничеві звання Почесного Громадянина Міста.
23 квітня 1966 р. українська діаспора США вручила професорові почесну “Золоту батуту” – одну з найвагоміших нагород в українській діаспорі. Були виголошені поздоровлення Папи Римського (Павла VI) і кардинала Йосипа Сліпого.
Помер композитор 1 червня 1967 р. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота мистця – п’єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». Твір не вдалося закінчити, тому на прохання його дружини, текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л.Полтавою, а музика – Б.Сарамагою та В.Овчаренком.
Кремлівськими «визволителями» творчість Я. Барнича була заборонена, авторство танго приписувалося колезі-співавтору Роману Савицькому.