8 липня 1828 року Микола І продав землі Чаплі (Асканія Нова, нині Херсонська обл.) герцогу Ангальт-Катенському за ціною 8 копійок за гектар. Це єдині в Європі ніколи ніким не орані перелогові степи, у яких тоді ще водилися тарпани – прямі пращури коня. Останню особину виловлено у 1886 біля села Нововоронцівка на Херсонщині. У 1918 р. в маєтку поблизу Миргорода на Полтавщині помер останній (степовий) тарпан. Нині череп того тарпана зберігається в Зоологічному музеї МДУ, а скелет — у Зоологічному інституті Академії наук у Санкт-Петербурзі.
У 1841 р. герцог Ангальт-Кетенський дав нову назву місцевості – Асканія, на честь маєтку в Німеччині.
У 1856 р. Фрідріх Іванович Фейн (1794-1864) купив за 525 тисяч талерів маєток Асканія-Нова ( 48345 десятин землі та 50609 голів худоби) у герцогів Ангальт-Десауських. Під час Кримської війни Фрідріх Фейн допомагав армії Росії харчами, фуражем, кіньми, за що наприкінці війни Олександр ІІ порушив правила (цар не мав права ночувати у приватних будинках) і заїхав до Фейна у Преображенку. Він подякував господареві за допомогу, подарував золотий перстень із двоголовим орлом і чорним діамантом. «Чи можу я ще чимось віддячити?» – запитав імператор. Фейн попросив дозволу на подвійне прізвище Фальц-Фейн для своєї єдиної дочки Єлизавети (1819-1875), яка у 17 років вийшла заміж за поміщика сусіднього маєтку Йогана Готліба Пфальца (Фальца) (1808-1872) і мала дев’ятьох дітей. Після смерті Ф. Фейна, 25 листопада 1864 р. Єлизавета, Іван Фальц та їхні нащадки носили прізвище Фальц-Фейн.
Змалку діти були навчені не байдикувати, шанувати батьків і поступатися рідним. 
Батько придивився до сусідок-наречених і вподобав багату й роботящу Софію Кнауф, за якою батьки давали маєтки в Катеринославі та під Мелітополем (нині с. Тарасівка). Іван Фальц-Фейн бачив, що Софія старша за його синів: на чотири роки за Едуарда і на дев’ять від Густава, але не зважав на це. Хлопці почали вчащати до сусідів, особливо тоді, коли у Кнауфів гостював Іван Айвазовський. Художник був на 18 років старшим за Софію і пускав бісиків, але дівчина покохала наймолодшого Густава. Коли ж батьки оголосили про вінчання Едуарда та Софії, Густав був у відчаї. Едуард не міг піти проти волі батька, тому втішив Густава – подарував йому Преображенку. Своє розбите серце Густав гоїв у Німеччині. Гарною господинею, люблячою матір’ю семи дітей була Софія Фальц-Фейн, але не коханою дружиною. Коли ж помер чоловік, Софія нарешті вийшла заміж за коханого, народила ще трьох дітей і – зануртував її ґаздівський геній. Так, у Преображенці з’явилися велика електростанція, паровий млин, лікарня, школа, цегляний завод, ферма, англійський парк із фонтанами та ставками. У Херсоні Софія Богданівна побудувала триповерховий прибутковий будинок і подарувала його місту. 
Мала вона прибуткові будинки в Одесі, у Москві (будинок із сумнівною репутацією). Софія Богданівна вирішила дати життя перелоговим землям Хорлів. У 1897 р. почала будівництво порту, а через п’ять років з’явилися перші кораблі з багатьох країн світу. Баронеса мала власний флот із шести кораблів. Пароплав “Софія” ходив тоді від Хорлів до Одеси та Севастополя. Вона не тільки торгувала м’ясом, зерном, овечим хутром, її заводи в Хорлах і в Одесі виробляли знамениті консерви з устриць, жабок. До речі, одесити називали баронесу “Соня – Золота рибка”, бо Іван Айвазовський власноручно зробив рекламний щит – Золота рибка на велосипеді.
Згодом Фрідріх допоміг матері підвести до селища залізницю. З’явилися у селищі гімназія, готель, церква, лікарня, прекрасний парк. За допомогою меценатки побудували зручні помешкання для робітників. На жаль, і другий чоловік баронеси рано помер. Серце Густава було поховано в Преображенці на цвинтарі солдат Кримської війни, а сам він упокоївся у склепі в Асканії-Нова.
Коли хлопці стали дорослими, мати в оригінальний спосіб поділила спадок. Четверо нащадків тягли жеребки. Асканія – Нова дісталася Олександрові, але старший брат Фрідріх (Федько) – вчений зоолог, мандрівник так засмутився, що молодший помінявся з братом спадщиною.
Залишився у вдови вірний друг Айвазовський. Не раз він бував у Херсонських та Катеринославських степах, приїздив художник до маєтку Фальц-Фейна на Мелітопольщині Усе побачене в дорозі Айвазовський вбирав у пам’ять, а пізніше переносив на полотна свої спостереження. Так з’явилися картини “Чумаки в степу вночі”, “Очерет на Дніпрі”, “Під час жнив на Україні”, куточки Асканії-Нової. Самотній майстер відпочивав душею, відвідуючи ніжного друга – баронесу Софію Фальц-Фейн. Вітальні будинків у Преображенці та Асканії-Новій прикрашали твори, які дарував маестро Софії, та революційні бурі знищили їх. В Україну повернулося тільки одне полотно “Парад вітрильників”, написане Айвазовським в Асканії-Новій, його викупив і подарував рідній землі внук Софії – барон Едуард Фальц-Фейн. 
Син Софії – засновник заповіднику Фрідріх Фальц-Фейн народився 16 квітня 1863 р. Часто датою заснування Асканії Нова називають 1874 рік, коли 11-річному барону звели вольєри для утримання тварин. Коли 17- річний гімназист добре склав іспити, він отримав у власність 8 десятин землі та свої перші вольєри зі степовими тваринами. Здобуваючи освіту у Дерптському університеті (1882 – 1889), Фрідріх об’їхав усі найбільші ботанічні сади та зоопарки світу.
У 1887 році барон відвів 70 гектарів степу, де половіли чотири види ковили, степові трави, під ботанічний сад. На 27-ми з них розкинувся дендропарк, де було висаджено 220 різноманітних видів дерев і кущів, привезених із Кавказу, Азії, Південної Європи, Північної Америки, Австралії. Керував насадженнями відомий український садівник І. В. Падалка. Пізніше початковий проект переробив художник-пейзажист Володимир Орловський (1842–1914). Краєвиди саду підсилив ставок і павільйон Грот, де знімали кінострічку «Діти капітана Гранта». 
У серпні 1891 р. на сезонному ярмарку у Каховці Фальц-Фейни найняли покоївкою молоду дівчину Серафиму. Старші брати Фрідріх і Густав закохалися в неї: кожний хотів забрати дівчину собі, тому брати й посварилися. Цією ситуацією скористався керуючий Асканійським маєтком, зловживання якого були викриті Фрідріхом. Він вчинив замах на Фрідріха – заклав у камін його будинку вибухівку, а провину за це переклав на Густава. Під час вибуху дівчина загинула, а Фрідріха ледве врятували. В 1892 р. на могилі Серафими було встановлено фонтан-пам’ятник, названий на її честь.
Після трагічної загибелі коханої Серафими Фрідріх не одружився. Він жив роботою: шанував самотність і спокій, не пив горілки, не любив курців, не шанував картярів. Практично всі свої прибутки від продажу овець і шерсті (20-40 тисяч рублів за рік) Фальц — Фейн витрачав на заповідник; провів у Асканію водопровід, електрику, телеграф, телефон, збудував пошту і лікарню, зібрав велику бібліотеку. У 1898 р. створив зоопарк і заказник (природничий музей). В 1899 році привіз із Монголії коней Пржевальського.
У 1914 р. Микола II підписав указ про надання Ф. Е. Фальц-Фейну потомственого дворянства, це єдиний випадок за всю російську історію, коли дворянство надали за любов до тварин.
Після перевороту 1917-го діти пропонували матері виїхати з Росії, але пані Софія та Фрідріх Фальц-Фейн відмовилися. На початку 1918 р. власника Асканії у Москві було арештовано як німецького шпигуна й поміщено в Бутирку. У в’язниці він переніс інсульт, був паралізований. Завдяки протестам учених-біологів у серпні 1918-го був звільнений і виїхав до Німеччини. У часи революції п’яна матросня з гиком: “Ось вам, буржуї!” гасала степами Асканії, стинаючи шаблями голови унікальним тваринам.
Ось як описав син Володимир останній день матері: «Наближався 1919 р. Під тиском армії барона Врангеля червоні загони біжать з порту Хорли. Два червоноармійці перед відступом хотіли ввірватися в кімнату моєї матері, сподіваючись чим – небудь поживитися. Мати встигла зачинити двері на ключ і безсило притулилася до них. Бандити почали наосліп стріляти в дерев’яну перешкоду і смертельно поранили жінку в живіт.» Усе селище ховало Софію Фальц – Фейн. Сьогодні на її могилі стоїть новенький пам’ятник, у портовому парку Хорлів є стела, присвячена Софії Богданівні, усе це зробив громадянин найменшої держави світу Ліхтенштейну Едуард Фальц – Фейн для своєї бабуні та бабуні Володимира Набокова.
Важко було степовику Фальц-Фейну жити в місті. Через хворобу серця він мусив лягти до санаторію професора Даппера в Бад-Кіссінгені, де 2 серпня 1920 р. помер від серцевого нападу. Похований на старому берлінському цвинтарі «Дванадцяти Апостолів», на могильному камені зображено двох степових орлів і напис: «Тут покоїться знаменитий засновник Асканії-Нова». 
Отак, одні багатії вкладають кошти і перетворюють степ на ботанічний сад, інші крадуть ботанічний сад, щоб вибухати там маєток…
Залишити відповідь