Маестро акварелі

«Акварель – дивовижна техніка: легка та невагома , як дитинство, невловима, як юність та невблаганна до помилок, як час…», – учив художник Сергі́й Олексі́йович Григо́р’єв.

Він народився 22 червня (5 липня) 1910 року у місті Луганську був одинадцятою дитиною серед дюжини нащадків у сім’ї службовця залізниці. Батько Олексій Васильович розпочав свій трудовий шлях звичайним робітником, згодом став стрілочником, кондуктором; загинув на фронтах Другої світової. Мати Дарина Опанасівна за національністю молдованка, знала багато казок, пісень та легенд.
Дитячі роки майбутнього художника пройшли в залізничному селищі біля вокзалу Запоріжжя-І м. Олександрівська (зараз м. Запоріжжя). У дворі Сергійка звали Льока, він сам змайстрував балалайку, мандоліну, на яких виконував народні мелодії. У родині гадали в кого вдався Сергій своєю любов’ю до музики. І мати казала, що в дядька Кирила, який був музикантом, актором і блискучим оповідачем, добре грав на різноманітних інструментах і прославився на весь Донбас. У перші роки після революції діти навчались у школі. Сергійко не любив вчитися, усіма фібрами душі не поважав фізику та математику, але багато читав, за що його називали « ходячою енциклопедією».
Після закінчення п’ятого класу Сергія прийняли в щойно відкриту Запорізьку художньо-професійна школу, очолювану педагогом і книжковим графіком Вадимом Невським. Тут Сергій отримав перші уроки з композиції, навчався малювати з натури, писати аквареллю. Чотири роки здобував С. Григор’єв освіту у профшколі.
Серед його вчителів були: Вадим Миколайович Невський, клас малюнку, організовував учнівські виставки та поїздки на етюди на Дніпро, Хортицю, дніпровські пороги; Серафіма Кочергіна, учениця Івана Білібіна та Миколи Реріха; скульптор – італієць Томмазо Сальваторе Чікетті, викладав ліплення та малюнок, познайомив Григор’єва з творчістю Мікеланджело.
У 1926 році Григор’єв успішно закінчив навчання в Запоріжжі та поїхав до Москви. Як вільний слухач відвідував вищі науково- технічні майстерні (Вхутемас) відомих графіків Бруні і Павлінова.
У 1928 р. Григор’єв поступив на графічний факультет Київського художнього інституту. Протягом 2-х років він навчався під керівництвом учня Іллі Рєпіна – художника Фотія Красицького та Федора Кричевського і М. Беренштейна. У 1932 р. Григор’єв закінчив інститут, почав працювати в Харкові в видавництві «Мистецтво», викладав малюнок у Харківському художньому інституті. У 1933 р. схвальні відгуки отримали його твори, виставлені на виставці радянського мистецтва в Німеччині.

У цей же період Сергій Григор’єв познайомився із молодшою на 10 років Любов’ю Стелецькою. Дворянка, дочка відомого історика Гната Стеллецького, який побував на археологічних розкопках у Єгипті, Туреччині, Сирії, вів дослідження в Лубнах (шукав скарби Вишневецького, а знайшов підземний хід до Сули), Суботові, Чигирині. Був захоплений пошуками бібліотеки Івана Грозного у підземній Москві, копальнями срібла гетьмана Мазепи. Любов Гнатівна ілюструвала дитячі казки ( Л. Глібов «Зимні пісні», Н.Забіла «Перший крок») та займалася олійним живописом.
Сергій і Любов одружилися, 27 квітня 1933 року в Києві у них народилися доньки-близнючки – Майя та Галина, які стали художницями.
З 1934 Григор’єв викладав у Київському художньому інституті до 1960 р. (з 1948 року професор). Захопився пейзажем, серед робіт цього періоду багато видів Києва та Канева.
У 1939 році Сергія Григор’єва призвали до Червоної армії, брав участь у війні, закінчення якої зустрів у Києві.
Мешкаючи в Кончі-Заспі, художник переносив на полотно річку, зарості дерев та кущів, легенький осінній вітерець. Трепетно ставився до зображення квітів.

С. Григор’єв. Півники. 1983.
У 1951- р. у нього народився син-афроукраїнець, названий на честь дідуся Марсель.
У 1958 році очолив творчі майстерні Академії мистецтв УРСР, якими керував до кінця життя.
Його учень Віктор Зарецький (чоловік Алли Горської) став улюбленим зятем Григор’єва, чоловіком дочки Майї.
Помер Сергій Григор’єв 9 квітня 1988 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).