18 квітня 1966 р. кандидат наук Михайло Осадчий став дисидентом у законі. «Україна займає перше місце в світі за кількістю невільничої поезії» – писав Михайло Осадчий.
Здавна «осадчі» обживали, осаджували перелогові, нічийні землі. Засівали доглянуту землю зелами та своїми синами. Михайло Осадчий побачив світ 22 березня 1936 р. у с. Курмани на Сумщині. Дитинство селянської дитини, обпалене війною, але:
Я, розпростерши фантазії літ,
Від зір і від поля впиваю
І ненависть Гонт, і ум Сковорід
І волю бентежного краю
А там – факультет журналістики Львівського університету, розквіт кохання у пелюстковій душі, інтимні рядки поезій для Стефи Бурдаш. Та все не так, як ми плануємо… Стефа – фізик-науковець мусила їхати за рознарядкою у науково-дослідний інститут закритого типу у Підмосков’я. Михайло отримав призначення на Львівську телестудію. Працював редактором, старшим редактором, перейшов на роботу в університет; почав збирати матеріал для кандидатської про Остапа Вишню.
У 1963 р. його затверджено інструктором обкому. І треба ж, «обкомівець» разом із братами Горинями їде на похорони Василя Симоненка.
Михайло без аспірантури, без наукового керівника успішно захистив дисертацію на тему «Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919–1933)». Кохана Ольга чекає малятка, за місяць має бути весілля. Готовий навіть подарунок коханій – збірочка поезій «Місячне поле». Але літературознавці в погонах напередодні весілля постановили: «Контра! Взяти його!», а найгуманніший суд постановив: «Ізолювати на два роки!» Увесь тираж збірочки знищили відразу ж після арешту автора. 18 квітня 1966 р. почув присуд, а наступного дня народився Тарасик. «Як рок послав мені Тарасову стежину, лишив я кров Тарасика Вкраїні».
Покарання відбував у таборі №11 у селищі Явас (Мордовська АРСР.
На обмерзлих, липких перекатах,
Де не вишні ростуть, а сніги,
Брів я долею Вишні Остапа
У бушлаті хули, не жаги.
Працював столяром, захворів на виразку шлунка. Під час обшуку у Михайла Осадчого конфіскували зошит із власними віршами та перекладами Гарсія Лорки та балтійських поетів. Після звільнення з концтабору не міг прописатися у Львові та влаштуватися на роботу, нарешті М.Осадчому пощастило прописатися у Львівській області й влаштуватися робітником на Львівському комбінаті глухонімих.
Написав біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або Зустріч із вождем», де розкрив маловідому сторінку стосунків літераторів із партійними вождями 1920-х рр. Написав повість «Більмо», передав рукопис книги на Захід, де вона 1971 р. вперше вийшла друком, стала відомою й одразу була перекладена англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською та китайською мовами. 1972 року «Більмо» посіло 6-е місце серед 102 бестселерів у Франції. На повість схвально відгукнулася «Нью-Йорк таймс» (вперше за 140 років існування газета написала про українську літературу!)
Найстрашніша ніч України з 12-го на 13-е січня 1972 р.
«як цвіт будяків… -арешти… і жертви поважно і сонячно цвітуть обличчями соняхів!»
Михайла Осадчого заарештовано вдруге і вдруге він став батьком, на цей раз дочки Оленки.
На закритому судовому засіданні засуджений за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 років заслання. Вдруге відбував кару в таборі ЖХ-385-1 у с. Сосновка Зубово-Полянського району Мордовії. Підкосила звістка про смерть батька Григорія, адже Михайло поклав вину на себе. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували співпрацю в обмін на свободу. Коли ж М.Осадчий відмовився, пообіцяли розправитись з його родиною: у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену; брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КГБ Полудень і запропонував співпрацю, але дістав відмову. 5 січня 1975 — самого Осадчого побили й намагались зґвалтувати «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого напередодні повернення з тюрми до табору Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб’ють на засланні, а брата — на волі. Володимира Осадчого вбили ударом у скроню й кинули тіло посеред вулиці 40-річчя Жовтня. Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. За той час вдалося дізнатися тільки те, що над тілом покійного Володимира провели дві експертизи: перша засвідчила його вбивство, а друга — ненасильницьку смерть.
Коли розслідування загибелі Володимира не дало результату, Михайло 1977 року надіслав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леонідові Брежнєву зі скаргою на ув’язнення та застереженням, що його теж можуть убити. Коли скарга виявилась безрезультатною, 1978 року Осадчий звернувся до американського народу, сенату й президента США Картера з проханням надати йому американське громадянство. 1978 р. українська діаспора присудила Михайлові Осадчому літературну премію імені Івана Франка. 1979 р. Осадчого прийняли у члени Швейцарської філії Пен-клубу. 
У січні 1979 прибув на заслання до села Милва, працював кочегаром і, одержавши 10-денну відпустку, вперше зміг відвідати сім’ю у Львові. Після повернення зі Львова працював сторожем. Тоді за нез’ясованих обставин згорів склад, який він охороняв, проти нього порушили кримінальну справу (кваліфікація — «необережне знищення або пошкодження державного або громадського майна»). Сума збитку склала 1500 карбованців. Михайлові Осадчому була надана можливість уникнути кримінальної відповідальності, якщо він сплатить зазначену суму до 1 січня 1980, але він, певна річ, таких грошей не мав.
Осадчий сидів у одній камері з Едуардом Кузнєцовим, онуком Олени Боннер, тому зважився зателефонувати Сахарову. «Лучше деньгами, чем годами!» – відповів учений і 29 грудня перерахував необхідну суму органам міліції республіки Комі.
Після заслання повернувся до Львова, довго не міг влаштуватися на роботу за спеціальністю й був змушений працювати вантажником, двірником і кочегаром. На Батальній кочегар Осадчий працював разом із кочегаром Чорноволом (Чи не задали Ви київських кочегарів Стуса та Мозолевського?). Східняки у Львові знову зустрілися! Доля звела їх вперше 1966-го на закритому суді Михайла. Тоді журналіст Чорновіл відмовився свідчити, передав підсудному букетик пролісків і одержав свій перший термін: три місяці виправних робіт із утриманням 20 % зарплати.
2 грудня 1987 «невідомі» ввірвалися до помешкання Михайла Осадчого й побили його. 1988 — став редактором самвидавного журналу «Катедра». 22 грудня 1988 — офіційно попереджений про кримінальну відповідальність за «дармоїдство».
1991 — захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті (Мюнхен). У жовтні 1992 р. Міжнародний Бібліографічний центр у Кембриджі присудив Осадчому звання «Людина року» і відзначив «Нагородою ХХ ст. за видатні досягнення». 1993 — став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. 1994 – Михайла Осадчого провалюють при отриманні Шевченківської премії…
58 років… «прожито мало, більше пережито».
5 липня 1994 р. о 15-ій годині по дорозі до робочого столу він упав неживим.
Yaryna Moroz Його смерть була несподіваною… Мабуть, можна сказати, що помер за нез’ясованих обставин.Ірина Калинець вважала, що його отруіли….
Залишити відповідь