Ганнуся Забіла мріяла про незвичайне кохання, очікувала подарунок долі… Це хлопцям добре: можна їздити, вчитися, а дівчатам – зась: сиди вдома, читай, вишивай, мрій. Он старший брат Пармен у Петербурзі навчається в академії у самого Карла Брюллова! А вона щаслива, коли очікує, читає листи від Пармена. Та, здається, їй несуть листа: Петербург. Від Пармена? Ні, почерк незнайомий… З острахом (Невже щось трапилося з братом?) відкрила. Слава Богу! З Парменом усе добре, це його друг Микола Ґе пропонує познайомитися й листуватися.
І почалося листування. Двадцятип’ятилітній француз розповідав про свій рід, про те, як навчався у гімназії з її братом. Згадував, як Пармен пишався своїм козацьким родом борзнянських полковників; розповідав про подвиги пращурів. Дізналася Ганна про випадкову зустріч Миколи з Парменом Забілою (який тоді уже навчався в Академії мистецтв). Тоді після розмови М. Ґе зважився залишити університет і вступити до Академії мистецтв.
Повідав Микола, як Пармен показав листи своєї сестри Ганни – той зважився написати в Монастирище. З того часу Ганна кожного дня була в очікуванні вісточки. Їй подобалися розповіді юнака, вона звикла до них і, здавалося, що вони давно знайомі. Ганна непомітно закохалася у Миколу через листування, навіть не бачивши його. І коли він у листі попросив стати його дружиною, вона відповіла згодою.
Хвилювалася перед першою зустріччю. По дорозі в Петербург він заїхав у Монастирище, там Микола й Ганна сказали одне одному головні слова. В одному з листів до нареченої він написав: «Дякую Богові, що я художник».
У жовтні 1856 р. Микола Ґе і Ганна Забіла повінчалися. Навесні 1857 р. молоді вирушили за кордон. Дорогою до Італії подружжя відвідало Саксонську Швейцарію, Мюнхен, Париж. На початку серпня вони вже були в Італії, оселившись спочатку у Римі, а згодом – у Флоренції. В Італії у них знайшлися сини, яким Ганна дала імена коханого чоловіка – Микола й свого батька – Петро. 
Тішилася жінка, спостерігаючи, який добродушний, дуже ніжний у ставленні до своїх малих.
Робота повністю поглинула Миколу – вражений красою італійської природи, він створив безліч пейзажів. Син Володимира Даля, який застав сімейство Ґе у Флоренції, писав, що Микола Миколайович мало займався живописом. Ґе жив «гарібальдійськими» настроями. У них щовечора збирався гурт українців, які багато співали, згадували рідний край. Хазяїн любив дискутувати, не помічаючи, що часто суперечить сам собі. Молодий Даль не втримався від лукавства: «Дружина його славна пані, і я впевнений, що вона часто ставить його нещасну голову на місце».
І ось – «Таємна вечеря», над якою працював два роки… (коли в Ліворно Микола Миколайович працював над картиною, Ганна Петрівна позувала йому – її риси легко впізнати в обличчі… апостола Іоанна!). У вересні 1863 р. художник привіз картину на виставку в Імператорську Академію – і з цього моменту, власне, й починається його мистецька слава. Олександр II розпорядився купити картину для музею Академії, сплатив за неї 10 тисяч рублів сріблом. Ґе удостоїли звання професора.
Родина повернулася і їхня петербурзька квартира стала салоном, у якому щочетверга збиралися літератори, художники, люди науки. Багато хто з них «пройшов» через майстерню господаря: портрети І. Тургенєва, М. Салтикова-Щедріна, М. Некрасова, М. Костомарова – важлива частина живописної спадщини Ґе.
Худ. М. Ґе. Портрет онука. 1889 р
Та Микола Ґе відмовився від професорської посади, купив хутір на Чернігівщині, збудував дім, і разом із родиною залишив Петербург. Ґе взявся за фізичну роботу, швидко опанував ремесло пічника, охоче займався пасікою, перейшов на вегетаріанство, охоче носив простий старий одяг. 
Тут з’явилася серія українських пейзажів, портретів селян. За п’ять років Ґе написав двадцять портретів на замовлення. Це були люди відомі: Терещенки, київський лікар Ф. Мерінг, Я. Тарновський, але художника не цікавили гроші, він радів, коли робота вдавалася… Останній український гетьман Павло Скоропадський згадував, що художник Ґе був частим гостем його діда Івана в Тростянці. Живучи в гостьовому флігелі, він «переписав усю нашу сім’ю».
Ганна Петрівна померла на три роки раніше за чоловіка, поховали її в саду. Наприкінці життя Микола Ґе написав автопортрет-підсумок, у якому відбилося його напружене духовне життя: схожий на біблійного пророка.
Микола Миколайович помер раптово. 13 червня гостював у Ніжині, в молодшого сина; додому повернувся пізно увечері, скликав рідню, щоб сісти за стіл… А далі сталося те, про що в одному з листів Микола Миколайович написав так: «Пора додому, тобто помирати». Микола Ґе залишався наодинці з вічністю…
Сьогодні на хуторі Миколи Ґе залишилися дві самотні могили.
Залишити відповідь