Оксана Лятуринська прийшла у світ 1 лютого 1902 р. на волинському хуторі Ліс. Батько із старовинного французького роду де ля Тур, офіцер. Мати, яка возилася з десятком дітей. У сім’ї панували любов і ніжність. Навколо пахло лепехою, любистком, м’ятою, вдалині, мов молитва у відчаї, підносився Почаїв. Цю красу Оксана намагалася малювати з шести років, а оспівувати у віршах – з восьми. Навчалася в Острозі, Кремінці. Закохалася в поезії Олеся, почала писати українською. Шарілася, коли на неї задивлявся Улас Самчук. Та враз усе обірвала мамина смерть. Юну панянку посватав старий багатий сусід, і напередодні весілля, перед Новим роком Оксана втікла з дому. Сніговими заметами пішки подолала 50 кілометрів, добралася до старшої сестри. Та допомогла їй грішми й Оксана виїхала до брата Івана в Німеччину. Потім оселилася в Празі. Лятуринська училася у професора Роберта Лісовського, її поезії друкував Дмитро Донцов. На чужині вона знайшла рідну душу – поета Юрія Дарагана, та смерть вирвала коханого. За красу її фіалкових очей, за те, що носила фіалки на могилу Юрія, пражани називали Оксану – дівчина з фіалками.
Нарешті у 1938 році побачила світ перша книга Оксани Лятуринської – «Гусла», де авторка оспівала давній Київ, священний дуб і Володимирів тризуб.
Незабаром була надрукована друга збірочка – «Княжа емаль». Художниця створила галерею скульптур героїв-українців.
І чорний день «перемоги»: саме в цей день вибух знищив майстерню, Оксана Лятуринська втратила слух. Самотня, глуха жінка добралася до Америки, де їй допоміг поет і біолог Олександр Неприцький-Грановський. Знайомство з діаспорою породило гірку думку:
Не зрозумілі ні для кого в світі,
Ми розпорoшились,
як той пісок.
І нашими не будуть наші діти,
згубивши Батьківщини
образок.
Упродовж 30 років у скромній самоті жила Оксана Лятуринська, писала дитячі поезії та робила ілюстрації до них, творила ляльки для театру. Хворіла, але боялася звертатися до лікарів, тому жодного слова скарги ніхто не чув від княгині української духовності. Важко хвора на рак легенів мисткиня перебула квітень і травень 1970 року в лікарні, але огляд і невелика пробна операція засвідчили безвихідність ситуації. Вона терпіла важкий біль, категорично відмовляючись приймати знеболюючі засоби. 13-го червня 1970 року в лікарні від раку легенів померла 68-річна поетка та скульптор.
Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у сорочці, яку вона вишивала протягом багатьох років. Перед смертю вона висловилася проти «довгих панахид з ладаном», тому похорон мав форму короткої молитви над труною. І, здається, доля із запізненням згадала про симпатика юності: сьогодні навпроти Оксани Лятуринської лежить Євген Маланюк.
Залишити відповідь