– От хочу у тебе запитати: одеський Дюк Рішельє і кардинал у «Трьох мушкетерах» – часом не родичі? – дістає мене Хомівна.
– Так, кардинал – права рука короля «Перший Рішельє» і Дюк – родичі, при чому Дюк був останнім, п’ятим паростком на дереві цього роду.
– Ага, значить дітей у нього не було. А чому у нього таке смішне ім’я «Дюк»?
– Взагалі-то ім’я п’ятого герцога де Рішельє – Арман Еммануїл Софія-Септимані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, або, як казали в Одесі – Еммануїл Йосипович. Слово ж «дука» в італійській-герцог, «дюк» – у французькій-герцог. Від цього слова утворилася назва найбільш шанованої козаками золотої монети – дукат.
– А чому кажуть: «Дивись на Дюка з другого люка»?
– Ну, так кажуть сексуал-демократи, бо фото Дюка, зроблене з другого люка, дійсно двозначне. Якщо станеш біля люка, то побачиш щось у Дюка
– Ходоком, мабуть, був?
– Як тобі сказати. Арман народився 14 вересня 1766 р. у дуже багатій родині в Бордо. У хлопчини рано померла мати, батько ставився до сина дуже зимно, майже байдуже. Спартанцем Армана виховував дід-маршал. Юний герцог був дуже схожим на засновника роду: високий, тонкий, загартований; темні блискучі очі, горбатенький ніс. Улюблений учень абата Ніколя прекрасно фехтував, гарцював на коні, спілкувався п’ятьма мовами.
Рішельє рано став чоловіком. Йому йшов 15-ий рік, коли довелося повести під вінець 13-річну герцогиню Розалію де Рошенуар. І справа не в ранньому сексі, просто тоді був закон: кінчив учитися, давай женитися. От і одружився красень Арман із бідною калічкою: горб у неї був на спині й грудях, обличчя викликало жалість і бажання відвернутися. Увечері після весілля молоді попрощалися і роз’їхалися: Розалія додому, а Арман разом із абатом – мандрувати Європою. Через півтора роки Арман повернувся, наніс візит дружині – і зник. Все життя Арман і Розалія вели ввічливе листування.
Здається, все змінила революція: 37-річний герцог став «громадянином», усе майно було націоналізовано. Розалія де Рішельє була арештована, але дивом врятувалася. Доля занесла Рішельє в Росію. Він брав участь у суворівському штурмі Ізмаїла, будував Одеський порт, з березня 1803 р. генерал-майор був першим градоначальником Одеси. Як писав Марко Алданов: «Градоначальник был. Города не было». Скарбниця була пустісінька, бо (знайома картина!) усі гроші йшли до кишень місцевої мафії та податкової. Довелося меру засукати рукава: запросити «братків» на круту профілактичну бесіду. Він палив люльку і такими крутими словами порекомендував повернути накрадене, що повернули таки.
– Слухай, чому француз зумів знайти слова, щоб укоськати республіку шахраїв, а наші англомовно-блямовні не вмовлять?
– Далі був цикл реформ. Одеса розбагатіла, розбудувалася, час її уквітчати, але що може вирости на камені без дощу, без води? Рішельє у себе вдома спробував виростити кущі й дерева. Виявилося, що найкраще приживається біла акація (От звідки «в цветущих акаціях город!). За наказом мера хазяїнам будинків завезли деревинки акацій – висаджуйте, доглядайте. Кожного дня Дюк об’їздив місто, оглядав рослинки-хворостинки. Якщо деревинка починала хиріти, мер йшов до хазяїна і пропонував свою допомогу: «Я буду сам поливати Ваші акації!». Виховувалися миттєво!
А коли зацвіла акація, прийшло повідомлення про війну Наполеона. Всі жертвували на війну: не тільки голота віддавала останнє, Рішельє віддав, що мав – 40 тисяч рублів.
Здолали Наполеона, почав косити тиф. Рішельє рівно о 9-ій ранку був біля собору й починав порятунок. Допомагали не геполизи, а сам герцог. Кажуть, коли сусіди боялися ховати померлого, Рішельє брався за лопату.
12 років був Дюк градоначальником: усі роки ходив у тій же старій шинельці, сам не крав і іншим не давав. Жив у найменшому будиночку міста, але спромігся побудувати дачу у Гурзуфі.
Коли ж король Людовик ХVІІІ повернувся до Франції і покликав Рішельє, той поїхав додому. Цей день став трауром для Одеси. Якщо приїздив герцог до Одеси «республіки шахраїв, то від’їздив він у тій же шинельці, але з пристойного європейського міста. Рішельє плакав. 
У 1814 році герцог Рішельє став міністром іноземних справ, потім прем’єр-міністром уряду короля Людовика ХVІІІ у Франції; академіком. В ті часи про Рішельє частенько говорили: «У його особі Франція здобула те, чого давно не мала – чесного міністра»
У 1821 році на о. Святої Олени помер Наполеон Бонапарт і його коханка 44-річна Дезире Кларі (Дезидерія), королева Швеції обрала останнім коханням Армана Рішельє. 
Він їй відповів взаємністю, але чоловік, який жодного разу не хворів, помер у віці 55 р. від крововиливу в мозок.
1828 року над Потьомкінськими сходами постав пам`ятник Дюку роботи українця Івана Мартоса.
– От мене цікавить: чи буде мати Одеса ще такого градоначальника? Чи двічі щастя не буває?
– Буває, ще як буває. Одесі повезло: вона мала Михайла Воронцова та мера Григорія Маразлі.
Залишити відповідь