UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Дивлюся на Дюка з другого люка

Дивлюся на Дюка з другого люка

– От хочу у тебе запитати: одеський Дюк Рішельє і кардинал у «Трьох мушкетерах» – часом не родичі? – дістає мене Хомівна.
– Так, кардинал – права рука короля «Перший Рішельє» і Дюк – родичі, при чому Дюк був останнім, п’ятим паростком на дереві цього роду.
– Ага, значить дітей у нього не було. А чому у нього таке смішне ім’я «Дюк»?
– Взагалі-то ім’я п’ятого герцога де Рішельє – Арман Еммануїл Софія-Септимані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, або, як казали в Одесі – Еммануїл Йосипович. Слово ж «дука» в італійській-герцог, «дюк» – у французькій-герцог. Від цього слова утворилася назва найбільш шанованої козаками золотої монети – дукат.
– А чому кажуть: «Дивись на Дюка з другого люка»?
– Ну, так кажуть сексуал-демократи, бо фото Дюка, зроблене з другого люка, дійсно двозначне. Якщо станеш біля люка, то побачиш щось у Дюка
– Ходоком, мабуть, був?
– Як тобі сказати. Арман народився 14 вересня 1766 р. у дуже багатій родині в Бордо. У хлопчини рано померла мати, батько ставився до сина дуже зимно, майже байдуже. Спартанцем Армана виховував дід-маршал. Юний герцог був дуже схожим на засновника роду: високий, тонкий, загартований; темні блискучі очі, горбатенький ніс. Улюблений учень абата Ніколя прекрасно фехтував, гарцював на коні, спілкувався п’ятьма мовами.
Рішельє рано став чоловіком. Йому йшов 15-ий рік, коли довелося повести під вінець 13-річну герцогиню Розалію де Рошенуар. І справа не в ранньому сексі, просто тоді був закон: кінчив учитися, давай женитися. От і одружився красень Арман із бідною калічкою: горб у неї був на спині й грудях, обличчя викликало жалість і бажання відвернутися. Увечері після весілля молоді попрощалися і роз’їхалися: Розалія додому, а Арман разом із абатом – мандрувати Європою. Через півтора роки Арман повернувся, наніс візит дружині – і зник. Все життя Арман і Розалія вели ввічливе листування.
Здається, все змінила революція: 37-річний герцог став «громадянином», усе майно було націоналізовано. Розалія де Рішельє була арештована, але дивом врятувалася. Доля занесла Рішельє в Росію. Він брав участь у суворівському штурмі Ізмаїла, будував Одеський порт, з березня 1803 р. генерал-майор був першим градоначальником Одеси. Як писав Марко Алданов: «Градоначальник был. Города не было». Скарбниця була пустісінька, бо (знайома картина!) усі гроші йшли до кишень місцевої мафії та податкової. Довелося меру засукати рукава: запросити «братків» на круту профілактичну бесіду. Він палив люльку і такими крутими словами порекомендував повернути накрадене, що повернули таки.
– Слухай, чому француз зумів знайти слова, щоб укоськати республіку шахраїв, а наші англомовно-блямовні не вмовлять?
– Далі був цикл реформ. Одеса розбагатіла, розбудувалася, час її уквітчати, але що може вирости на камені без дощу, без води? Рішельє у себе вдома спробував виростити кущі й дерева. Виявилося, що найкраще приживається біла акація (От звідки «в цветущих акаціях город!). За наказом мера хазяїнам будинків завезли деревинки акацій – висаджуйте, доглядайте. Кожного дня Дюк об’їздив місто, оглядав рослинки-хворостинки. Якщо деревинка починала хиріти, мер йшов до хазяїна і пропонував свою допомогу: «Я буду сам поливати Ваші акації!». Виховувалися миттєво!
А коли зацвіла акація, прийшло повідомлення про війну Наполеона. Всі жертвували на війну: не тільки голота віддавала останнє, Рішельє віддав, що мав – 40 тисяч рублів.
Здолали Наполеона, почав косити тиф. Рішельє рівно о 9-ій ранку був біля собору й починав порятунок. Допомагали не геполизи, а сам герцог. Кажуть, коли сусіди боялися ховати померлого, Рішельє брався за лопату.
12 років був Дюк градоначальником: усі роки ходив у тій же старій шинельці, сам не крав і іншим не давав. Жив у найменшому будиночку міста, але спромігся побудувати дачу у Гурзуфі.
Коли ж король Людовик ХVІІІ повернувся до Франції і покликав Рішельє, той поїхав додому. Цей день став трауром для Одеси. Якщо приїздив герцог до Одеси «республіки шахраїв, то від’їздив він у тій же шинельці, але з пристойного європейського міста. Рішельє плакав. 1387481760-bank-27593-89269 У 1814 році герцог Рішельє став міністром іноземних справ, потім прем’єр-міністром уряду короля Людовика ХVІІІ у Франції; академіком. В ті часи про Рішельє частенько говорили: «У його особі Франція здобула те, чого давно не мала – чесного міністра»
У 1821 році на о. Святої Олени помер Наполеон Бонапарт і його коханка 44-річна Дезире Кларі (Дезидерія), королева Швеції обрала останнім коханням Армана Рішельє. 1387481600-bank-27589-76457 Він їй відповів взаємністю, але чоловік, який жодного разу не хворів, помер у віці 55 р. від крововиливу в мозок.
1828 року над Потьомкінськими сходами постав пам`ятник Дюку роботи українця Івана Мартоса.
– От мене цікавить: чи буде мати Одеса ще такого градоначальника? Чи двічі щастя не буває?
– Буває, ще як буває. Одесі повезло: вона мала Михайла Воронцова та мера Григорія Маразлі.

Тра 17, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Перший шпигунський18 травня
You Might Also Like
 
Матюк
 
Ігор Лоський

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image6 years ago Видатні люди2,658
Недавні записи
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
  • Символ мандрівника-українця на чужій землі
  • Федір Яхимович
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків
  • Ганна Черкаська до Олександр Поль. Слава вітчизни не для продажу

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok