1 травня 1939 р. у студентки Нонни Копержинської було свято, подвійний дебют:
– саме цього дня в Києві вона дебютувала на світ Божий;
– на екрани кінотеатрів УРСР вийшов фільм Олександра Довженка «Щорс», де вона зіграла свою першу роль.
Свято-святом, а згадати нічого… Київ, у медчастині на скрині під час курсів її мати народила. Кришенятком відвезла на Донбас бо сама ж мобілізована, медик. Згадувала, як голодним цуценям тинялася попід тинами, жебрала окрайчик хліба. Батько помер, коли Нонні було два рочки. Школа, де гостроязике дівча діставало вчительок. Майже все склала на «відмінно на хіміко-фармацевтичний факультет університету ім. Шевченка, але лиха година занесла під вікно театрального. Без вагань забрала документи в університеті — й вступила до театрального. Потрапила в групу Амвросія Бучми.
А що потім? Війна. Запаморочливе кохання, шлюб, син Євген і – розлучення. З того часу звикла палити пачками «Біломор». У 1946-му її запросив до трупи Гнат Юра, тому мала один єдиний запис у трудовій книзі – актриса театру імені Івана Франка. Голодно, часом доводилося й спати у театрі в ложі. У 33 доля послала їй щасливий службовий роман. Разом із чоловіком, режисером театру Павлом Шкрьобою вони побудували дачний будинок, посадили дерева, ростили синів (молодшого сина Дмитра народила, коли їй було сорок). У хлопців виявилися здібності до мов.
Аристократка духу переграла безліч мамочок, бабусь, жінок, далеких від її ідеалів. Були й незабутні ролі, які зіграла в кіно Королева епізодів – Копержинська Нонна Кронидівна: тітка Секлета у фільмі «За двома зайцями» (1961), Рогнеда Карпівна в «Королеві бензоколонки» (1963). Крилата фраза з її ж кінофільму: «Тітка Секлета просила передати, що ви…».
Найбільш відданими її глядачами були футбольні вболівальники, адже Нонна Кронидівна була фанаткою «Динамо», була Копержинська й затятим водієм. Щоб возити чоловіка на дачу в Осокірки, вони розжилися на дивовижне створіння радянської технічної думки — апельсиновий «Запорожець 968-М». Копержинська-водій – дійова, вибухова й емоційна, частенько таранила на бульварі Лесі Українки гонорові «Волги», задерикуваті «Жигулі», бо тиснула на гальма не завжди вчасно.
Інколи Нонна Кронидівна пащекувала, коли питали про її одруження: «Свого Павлушу я покохала за дуже великі достоїнства!». А байкарі тлумачили це так. Якось на репетиції Павло Маркович зображував радянського «діяча», якому треба було стрибнути у сценічний «котлован» заради високої ідеї. Готувався до стрибка… Але раптом лопнула резинка — і актор… показав свої достоїнства.
Скільки сил поклала, коли витягла чоловіка з першого інсульту! І підступні удари «під дих»: смерть чоловіка; після Чорнобиля її обожнюваний первісток захворів на рак і виїхав із родиною в Чехословаччину; її єдина онука зустріла заможного чоловіка, і він допоміг українській студентці здобути освіту в Америці. Коли панувала політика «економної економіки», актрису, як баланс, скоротили, що зламало її. Гостроязика, нескорена актриса сама написала заяву і пішла в нікуди: на дачу, солити, консервувати…
16 років Нонну Копержинську роз’їдали зсередини смертельні метастази. Померла 10 червня 1999 року. Похована поруч зі своїм чоловіком.
Через рік після матері від такої ж хвороби помер її старший син Євген.
Посивів від горя і її улюблений песик, останній друг хазяйки.
