Так сталося, що змалку я чула суперечки тата з його друзями про Йосипа Гладкого. Одні називали отамана авантюристом, гультіпакою та безсоромним баламутом козацтва; інші казали, що він – волелюбний, стріляний козак, який зумів примінитися до обставин. Звісно, не найкраща особа в нашій історії Йосип Гладкий, але він був…
Народився Йосип Гладкий у селі Мельники Золотоніського повіту Полтавської губернії. Батько його колишній реєстровий козак, сільський голова. Йосип рано одружився, одержав у спадок наділ землі. Здавалося, живи, гречкосію, працюй та розмножуйся, але Гладкий виконав тільки останнє: народив чотирьох дітей. Грунти ж так занапастив, що махнув на них рукою, кинув на брата Максима – й подався чумакувати. Якийсь час Йосип Гладкий працював бондарем в Одесі, навіть намагався одружитися з служницею хазяїна. Коли з´ясувалася правда про дружину і четверо дітей, подався у Керч. Згодом він опинився аж у Туреччині, знову приховав правду про свою сім´ю і опинився у складі Платнірівського куреня Запорозької / на Дунаї / Січі з новим ім´ям Бондар.
У той час, як Джордж Байрон і його друг киянин князь Іпсиланті (саме він став прообразом графа Монте Крісто) воювали в фортеці Міссолунзі на боці греків, Йосип Гладкий разом із кошовим Яковом Морозом тримали в облозі це місто. Тоді ж Гладкий став кошовим свого куреня, а на Покрову 1827 року його обрали кошовим отаманом Задунайської Січі.
У травні наступного року отаман зібрав півтори тисячі проросійсько налаштованих козаків і повів їх до Ізмаїла в російський табір. 9 травня Йосип Гладкий зустрівся із Миколою І. Він віддав цареві похідну січову церкву, вивезену з церкви Св. Покрови, увесь скарб: 20 прапорів, 3 бунчуки, срібну булаву завдовжки три з половиною чверті, срібний позолочений жезл на три чверті аршина, 8 панікадил, срібну кадильницю, рясу, шиту золотом і сріблом, напрестольний срібний позолочений хрест , Євангеліє у чудовій срібній позолоченій оправі, хоругви, клейноди, грамоти та укази, даровані козакам австрійським цісарем і турецьким султаном. За це імператор Росії пожалував Гладкому медаль із своїм зображенням. Усі ці речі з 1829 року зберігаються у Преображенському соборі, що на Литейному проспекті Петербурга.
Коли турки дізналися про зраду, вони спалили Січ і вирізали кілька тисяч українців, серед яких були старі козаки, діти й жінки. Двохтисячний загін козаків у Силістрії був обеззброєний і ув’язнений до кінця війни. Ой, недобрим словом згадували козаки отамана.
Гладкий відзначився у російсько-турецькій війні: одержав чин полковника і орден Святого Георгія, отримав дворянство і герб.
Із перекинчиків сформували росіяни два Задунайські козацькі полки, які воювали як морська піхота на кораблях Дунайської військово-морської флотилії. Закінчив війну Йосип Гладкий у чині генерал-майора.
1829 року до Петрівського посаду прибула частина колишніх козаків Задунайської січі, яким російський уряд дозволив оселитися між Маріуполем і Ногайським. Станиця Петрівська стала центром війська. (Сьогодні с.Ново-Петрівка поблизу Бердянська). Там розташувався військовий штаб, отаман та його канцелярія, станичне правління, в`язниця, згодом з`явилися аптека, шпиталь, приходське училище й церква. По тому було майже двадцять років отаманування, жив багатим поміщиком, мав 1600 десятин землі.
1849 року він пішов у відставку і присвятив себе сім´ї та власному господарству. Жив у власному одноповерховому будинку в Новоспасівській станиці. Небавом сюди переїхала дружина генерала. 1852 року під горою на р. Солоній Йосип Гладкий заклав хутір, сьогодні це с. Підгірне. Згодом не витримав нарікань азовців і переїхав до хутора Ново-Петриківки, яку придбав за 6 тисяч рублів. 1862 року після смерті сина Дем´яна переїхав до Олександрівська. Жили у власному будинку на вулиці Покровській. Показував мені тато будинок Гладкого на вулиці Свердлова, 6, але у листопаді 1988 року цей дім було знесено. Розмовляли ми із старим дідусем, який переповідав, що його мати ще дівчинкою куховарила у генерала. Вона добрим словом згадувала пані Феодосію – лагідну й роботящу свою хазяйку, генеральського сина – підполковника у відставці.
Під час епідемії холери 77-річний Йосип Гладкий поїхав на Катеринославський ярмарок і там заразився і 05.07. помер, а наступного дня на Божу дорогу стала його дружина. Поховано їх було на Пилипівському цвинтарі міста Олександрівська.
12 червня 1929 року було ухвалено рішення про передачу Пилипівської церкви під культурний заклад. 1944 року зруйновану Пилипівську школу та колишнє комерційне училище почали розбирати. Із їхньої цегли та деревини відбудовували нашвидкуруч гуртожитки для робітників. На самому цвинтарі постав будинок за номером 57 по вулиці Жуковського, набагато пізніше побудували дім номер 55 та гуртожиток педінституту. Ніяких перепоховань і досліджень не велось, а упродовж кількох років повоєнні хлопчаки з гиком носили палі, увінчані черепами. Довгий час залишалася цвинтарна сторожка, зараз на тому місці гараж. Там, де сьогодні стоїть московський пам’ятник і плита Йосипа Гладкого, стояв розбитий червоної цегли будинок. Уже коли я була студенткою педінституту, довідалася, що відкопали могильну плиту отамана. Тримали її в лаборантській головного корпусу. В одну прекрасну ніч плита нагло зникла.
Йосип Михайлович Гладкий /? 1789-05 (05(17).07). 1866 /
Література: Гладкий В.О. Осип Михайлович Гладкий – кошовий отаман
Задунайської Січі. 1789-1866 // Русская старина.-1881.- №2.
Залишити відповідь