Ще за козацьких часів на Ізюмщині (Слобожанщина) оселився сотник Данило, заснував він село Данилівку, народив діточок добрий пучок і усі вони називалися Данилевськими. З роками рід багатів і входив у історію.
Данило Данилович на обійсті Данилівки приймав царя Петра І, який повертався з Азова до Полтави. Цар похрестив одного з Данилових онуків; онука служила фрейліною при дворі Катерини ІІ.
Правнука Данила походила з роду Рославлєвих – дієвих учасників перевороту 1762 р., що привів Катерину на трон. Правнук сотника Данила навчався разом із Василем Мировичем. Дружині Данилевського-правнука ледве вдалося врятувати безневинного чоловіка за допомогою особистих зв’язків при дворі.
Багатий харківський поміщик, дворянин, поручик Петро Іванович Данилевський прожив 37 років, писав українською мовою.
Його син Григорій Данилевський, письменник; його двоюрідна сестра Єфросинія Йосипівна Данилевська, була бабусею поета В. Маяковського.
Мав Григорій Данилевський спільні родинні корені з сім’ями О. Пушкіна, М. Гоголя.
14 (26) квітня 1829, село Данилівка, Слобожанщина; у садибі тітки народився Григорій Петрович Данилевський. Його початковою освітою опікувалася мати, жінка освічена та обдарована, прищепила синові смак до слова та любов до музики. Коли Грицю було 10 років, помер батько. Мати вийшла заміж за генерал-майора М. Іванчина-Писарєва, гарячого прихильника української культури, старовини, мови. Мати й вітчим підготували Гриця до вступу до Московського дворянського інституту, в якому учився М. Лермонтов. З 17-ти років Г. Данилевський почав здобувати освіту на юридичному відділенні Санкт-Петербурзького університету.
Тоді ж Григорій зрозумів що від тюрми й суми не можна відмовлятися. Помилково (замість однофамільця Н. Я. Данилевського) він був притягнутий у справі Петрашевського і кілька місяців просидів у Петропавлівській фортеці в одиночному ув’язненні. А мати, завжди мати: полинула в Петербург і до Слідчої комісії, і до Миколи I зверталася та домоглася не тільки звільнення сина, а й повернула чесне ім’я.
У 21 рік Григорій закінчив університетський курс зі ступенем кандидата прав і зі срібною медаллю за конкурсний твір на тему: «Про Пушкіна та Крилова».
У 1850 – 1857 рр. Данилевський служив у Міністерстві народної освіти чиновником особливих доручень. У 1856 р. він був одним із письменників, який отримав відрядження від великого князя Костянтина Миколайовича в архіви монастирів прибережжя Азовського моря та Дона. У 1857 р. Григорій Данилевський закохався у Юлію Замятіну, дочку сусіда-поміщика, штабс-капітана. 7 червня 1857 р. (ст. ст.) у Покровській церкві с. Дмитрієвки, Ізюмського повіту 28-річний Григорій Данилевський обвінчався. Він пішов у відставку (у чині надвірного радника – ранг підполковника), надовго оселився в своїх маєтках.
Знайшлася у них дочка Олександра (Санечка). Гарненька розумна дівчинка з роками вийшла заміж за іспанського офіцера Родрігеса, який став генералом у 1920-х рр. Їхні діти Юлія й Олена Родрігес у часи громадянської війни в Іспанії працювали в радянському торг представництві.
Не тільки заради створення родини Григорій Данилевський поїхав в Україну, а «вчитися, придивлятися, прислуховуватися, збирати, працювати у тиші та міцнішати подалі від світу». Він почав із дослідження родинних переказів, архівів.
Григорій Данилевський здійснив перше дослідження про Г.Сковороду, Г.Квітку-Основ’яненка, В.Каразіна та випустив збірку «Українська старовина». Саме нотатки Квітки-Основ’яненка до ненаписаного роману про Мировича наштовхнули Данилевського на ідею взятися за цю складну й суперечливу постать.
З цього часу Данилевського називали українським Купером. Фенімор Купер описував колонізацію Америки Старим світом, агресивне завоювання індіанських земель, знищення мови, культури титульної нації. Такі паралелі знаходив Данилевський в Україні, писав російськими буквами з масою українських слів.
Історичні романи про романтику Дикого степу, автор щедро приправляв кримінальними мотивами: «Мирович» (перевиданий шість разів за життя автора), «Княжна Тараканова», «Спалена Москва»; «Повість про те, як козак побував у Бахчисараї», «Слобожани», «Полтавська старовина», «Українські казки».
От тільки чи докотяться українці до існування в зонах-резерваціях на рідній землі? Це питання розв’язують наші хлопці на передовій.
Після 12 років, проведених на батьківщині, Данилевські поїхали до Петербурга. Він був головним редактором газети «Урядовий вісник», досягнув чину таємного радника (генерала).
Помер Данилевський 18 грудня 1890 року в Петербурзі, й уже після смерті відбулося остаточне повернення письменника додому. Прах його поховано у батьківському маєтку, що нині знаходиться в селі Пришиб Балакліївського району.
Його власна бібліотека, понад три тисячі томів, зберігається у Харківській науковій бібліотеці.
