Нарешті замість мерзенного Малоросія можна говорити Україна! Вперше за століття можна видати «Азбуку»!
Нарбут мчиться додому. Георгія Івановича обрали наймолодшим професором Академії мистецтв. Графічні твори Георгія Нарбута – це українське рісорджименто, це культурне безсмертя. За короткий час він створив проект герба 
і печатки УНР, художньо оформив перші українські банкноти
Знамениті “горпинки” Нарбута
і поштові марки. 
Він працював зі студентами: муркотів, наче кіт, коли все йшло гаразд; фиркав, як мишодав, коли бачив халтуру.
Разом із дружиною і дітьми вони переїхали до Києва, хоч більшу частину речей розікрали по дорозі. Родина Георгія поселилася у Георгіївському провулку, №11, помешкання 2 – поруч із брамою Заборовського, біля Софійського собору. У шести кімнатах жило 11 душ – окрім сімейства Нарбута, його мати і сестра, а також із дружиною Тасею (Наталією) жив Вадим Модзалевський – щирий, відданий друг, український генеалог, що переїхав з Чернігова. Вони з Нарбутом товаришували ще з 1912 року, коли робили «Малоросійський гербовник». У 1907 р. Модзалевський неофіційно розлучився з дружиною Олександрою, але зійшовся з її молодшою сестрою Тасею.
Не дивлячись на чорні дні у родині Георгія Нарбута панували ніжні, віддані відносини. На початку 1918 р. діти Нарбута захворіли на коклюш і він відвіз родину до свого друга мистецтвознавця Миколи Біляшівського. Місяців три не бачилися, нарешті дружина приїхала до Києва. Побачила квартиру, у якій уже не було ні дитячої, ні її кімнати; всюди були речі Тасі… Відбулася генеральна сварка. Після цього Нарбут одружився з Наталією Модзалевською, а його вірний друг, колишній чоловік Тасі лишився при них.
Худ. Г. Нарбут. Родина художника, у фотелі – друга дружина Наталія, медальйон у правому верхньому куті – Вадим Модзалевський.
Після короткої влади Директорії УНР Київ окупували більшовики, потім денікінці. У академії — а Нарбута уже вибрали ректором — відбирають державний статус, фінансування, навіть слово «українська» з назви. Студенти приходять на заняття у будинок ректора.
Важка форма тифу, операція з приводу каменів у печінці…
23 травня 1920 року на руках Вадима Модзалевського та Роберта Лісовського великий майстер упокоївся.
24 травня 1920-го у Покровському монастирі поховали художника у гетьманському жупані з срібними ґудзиками. «Вертаючись з кладовища, зайшли ми до Тичини. Сиділи тихо, в’язалися все невеселі думки про те, як несправедливо складається життя талановитих людей у нас, і скільки ще жертв відбере наша сувора доба» Микола Зеров. Таку велику людину поховали!
Дочка Марина танцівниця, педагог у Австралії, мала свої балетні школи.
Син Данило та його дочка, онука Георгія, Леся Нарбут – живописці. Данило Нарбут, вояк УПА, за роботи “Страшний суд”, “Покрова Пресвятої Богородиці” 1996 року одержав Шевченківську премію.
50-річного брата Володимира Нарбута, як українського буржуазного націоналіста розстріляли комуністи…
Залишити відповідь