Давним-давно у далекій Іспанії жив шляхетний гранд дон Лачерда. Він служив при королівському дворі, але мав необачність впасти в око ласолюбній королеві. Не бажаючи торгувати власною гідністю, ідальго покинув Мадрид задля подорожі до Святої землі. Довгим і небезпечним був його шлях: звідав він нападу піратів; потрапив у полон сарацинам; побратався з запорізьким козаком Адамом Борковським. Разом вони втекли з неволі й досталися України. В Україні дон Лачерда познайомився з полковницьким родом Дунін-Борковського, посвояченим із князем Ярославом Мудрим. Закохався іспанець у сестру побратима, одружився й довго, щасливо жив. А вже його нащадки повернулися до Іспанії.
Пройшло ще майже три століття, але історія побратимів не забулася. Нащадок козака член французької Академії наук, граф Андріан Георг Борковський поїхав до Іспанії, щоб відвідати сім’ю прапрадідового побратима. І у старовинному замку Сан-Педро де Карденья біля міста Бургос його заворожила грандеса Марія-Клара де Кастро Лачерда Медіна-Челі, правнука побратима стала йому дружиною. І від великого кохання 3 березня 1888 р. з’явилася дочка Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелла-Наталена. Великі випробування випали маляті: мати померла під час пологів, батько з горя відправився у наукові експедиції до Африки, Цейлону. Та врятувала дитинство Наталени добра Волинська фея, бабуня Теофіля з роду Домонтовичів. Недалеко від Луцька серед українських пісень та польських казок пройшли п’ять років Наталени. Після смерті бабуні дівчинку забрав добрий монах Еугеніо, брат матері. Пробула Наталена дванадцять років у монастирі у французьких Піренеях. За ці роки Наталена до польської та української додала арабську, італійську, іспанську, латину, французьку мови. Протягом «монастирських» років научилася їздити на конях, фехтувати, стріляти.
Наша красуня жила в Мадриді, часто бувала у королівському палаці Ель Ескоріаль, мала вільний доступ до королівського двору, бавилася зі старшим на рік від неї майбутнім королем Іспанії Альфонсом XIII. Коли у серці короля заясніло кохання, королева-мати наказала сімнадцятирічній Наталені виїхати з Іспанії. Юнка приїхала до Києва, де жив батько з мачухою. Дівчина взялася за вивчення слов’янських мов: польської, щоб розмовляти з батьком, чеської – з мачухою, української, якою розмовляла прислуга, київські вулиці та російської, бо то мова імперії. У повісті «Без коріння» Королева передала напучування батька щодо вивчення російської мови: «Вміти «їхньої» мови докладно й поправно – тобі не личить. Отже, вважай, щоб коли заговориш «по-їхньому», кожен зразу пізнав, що ця мова – тобі чужа!» Графиня навчалася в інституті шляхетних панянок. Музику їй викладав композитор Микола Лисенко, який сам вибирав собі учениць. Наталені він написав у її присутності та подарував музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з написом «Моїй учениці».
Та надумав батько видати дочку заміж, силоміць заручили Наталену з ротмістром Кисілевським. Щоб не дістатися нелюбові, Наталена віддалася науці: закінчила Петербурзький археологічний інститут, стала доктором археології (фахівцем із єгиптології). Оскільки мана з одруженням не відпускала батька, графиня закінчила ще й Петербурзьку академію мистецтв. У салонах Петербурга і Варшави з успіхом експонувалися її картини. Брала Наталена уроки співу в консерваторії – у класі знаменитого професора Олександра Мишуги, який відкрив у Наталени-Кармен величезне голосове обдарування і радив вступити до опери.
Одного вечора на балу Наталену познайомили з перським дипломатом – сорокарічним князем Іскандером Гакгаманішем ібн Курушем. «Небезпечні арабески приятельства» обернулися на велике кохання, тому заручини з ротмістром Кисілевським скасували. Наталена, заручилася зі східним князем і вирушила до Персії, де княжий рід Ахаменідів, з якого був Іскандер, радо прийняв майбутню невістку. Та напередодні весілля дівчина втекла, не знайшла в собі сили поміняти релігію. Жила у Мадриді, у Мадридському університеті студіювала археологію та маврознавство (мову, мистецтво). Поновила знайомство з королем Альфонсом XIII – заворожений її талантом і вродою, він часто відвідував Кармен у домі її дядька. Але до королеви-матері швидко дійшли чутки про монарше захоплення, тож перед Кармен-Наталеною поставили вимогу: або негайно до монастиря, або геть із Іспанії без повернення. Вона вступила до трупи французького театру; з успіхом співала партію Кармен у Парижі, Венеції.
І знову чорні сили накрили крилом долю Наталени. Навесні 1914 року вона приїхала в Київ до смертельно хворого батька, попрощалася навіки. І почалася перша світова війна. Графиня стала сестрою милосердя в діючій армії: три роки на передовій, три поранення, перенесла тиф, кілька запалень легень, і отримала простий солдатський хрест «За хоробрість». Знову доля звела її з командиром Дикої дивізії князем Іскандером Гакгаманішем. Коханому Наталена призналася, що втекла від одруження, бо не хотіла зрікатися християнства. Закоханий Іскандер сам охрестився, вони обвінчалися і поїхали до Варшави. А після медового місяця – князь загинув на фронті, Наталена після поранення стала інвалідом.
Разом із мачухою Наталена поїхали до Праги, по дорозі зупинилися у Красному під Львовом у родичів, де мачуха померла. Самотня Наталена досталася Праги, зустріла там київського знайомого, колишнього діяча Центральної Ради Василя Короліва-Старого.
42-річний Василь Королів шукав друга для сімейного життя й запропонував «Наталії Ковалевській» (під таким іменем вона жила в Чехії) створити «сімейну кооперативу». Вони одружилися, купили скромний будиночок у містечку Мельник біля Праги – й почали життя спочатку. Чоловік читав лекції в Українській Господарській Академії в Подєбрадах, писав, а на прожиття заробляв, малюючи ікони, розмальовуючи церкви на Закарпатті. Дружина допомагала, підготовляла зразки ікон, оформляла орнаментальні композиції. Наталені пропонували роботу на кафедрі єгиптології в Паризькому університеті, але вона «відмовилась, щоб не роздвоюватись, бо рішуче вступила на шлях української письменницької творчості».
Наталена з 16 років успішно друкувала свої новели у французькій пресі, мала високі оцінки від батькового друга Анатоля Франса. Василь Королів-Старий заохотив дружину взятися до письменства українською: «У французів багато авторів, авторів оригінальних, а українська література ще вбога…» Наталена Королева стала українською письменницею: за чотири роки видала шість книг. Глибокі знання з історії, талант оповідача допомогли Наталені Королеві заснувати пригодницький жанр в українській літературі. Вона зібрала сімейний архів, дослідила долі побратимів Борковського та Лачерда, написала повість «Предок», легенди старокиївські. Уклала українсько-французько-чеський, чесько-український та французько-український словники.
У грудні 1941 р. Василь Королів поїхав у Прагу, щоб забрати книжки з друкарні. Він повернувся додому, привітався з дружиною і впав мертвий на порозі хати. Інфаркт. Згодом дружина дізналася, що його допитували в гестапо, підозрюючи у зв’язку з УПА.
Наталена Королева привела справи в порядок і прожила ще 25 років у осиротілому гнізді. Приїздив до неї в гості все ще закоханий Альфонс ХІІІ.
Наталена Королева вірно оберігала та розвивала українську мову, не забувала слів батька: «Пам’ятай, що лицарський обов’язок і присяга зобов’язують боронити всякого скривдженого і воювати за слабого» – «Valgame Dios!».
78-річна графиня Наталена Королева, письменниця, доктор археології, художниця, співачка 1 липня 1966 р. у м. Мельнік, Чехословаччина лишила світ по-англійськи.
Мавзолей Дуніних-Борковських