27 лютого 1887 р. народився пілот Петро Нестеров. Від пращурів він успадкував три традиції:
– бути військовим;
– юним закохуватися й одружуватися;
– йти у вічність 27-літнім.
Батько Петра помер у 27 років, залишив вдову та четверо дітей (Петрові було 2 роки). Закохався юнак і дав слово одружитися у п’ять років. Діна одразу ж повірила коханому і серйозно ставилася до слів: «тілі-тілі тесто, жених и невеста». Єдине, що викликало у дівчини суперечку – її ім’я. Справа в тім, що сусідами Нестерових була бездітна заможна родина Галецьких, які удочерили бідну польську селянку Ядвігу Лунєвську. Галецькі охрестили Ядзю в православній вірі під ім’ям Надія, а вдома називали Діною.
Петро Нестеров міг отримати тільки безкоштовну військову освіту. У 16 років він закінчив кадетський корпус, потім два курси Михайлівського артилерійського училища в Петербурзі. Нестеров закінчив з відзнакою училище і, маючи право вибору місця служби, поїхав до Владивостока — у 9-ту Східно-Сибірську стрілецьку артилерійську бригаду. Чому? Петро Нестеров у 19 років вирішив одружитися з Діною Галецькою. За тодішніми законами, офіцер, який служив у Європейській Росії, міг одружитися тільки після 28 років, а якщо раніше — то мав сплати «реверса» в 5 тис. рублів для утримання сім’ї в разі смерті годувальника. Служба на околицях імперії звільняла від сплати «реверса», тому Нестеров поїхав на околиці Росії.
Останні роки короткого життя Нестерова пов`язані з Україною. Служив Петро Нестеров начальником авіазагону 7-ї роти повітряного плавання, згодом – 11-го корпусного загону 3-ї київської роти. Він з родиною жив у Києві на вулиці Московській, 5 (там зараз встановлено меморіальну дошку).
27.08. (9 вересня) 1913 року над Святошинським аеродромом (за деякими даними – над теперішнім проспектом Перемоги поблизу сучасної вулиці Нестерова) вперше в світі здійснив на літаку “мертву петлю”, яка носить назву “петля Нестерова”. Сам пілот написав:
Одного желаю я,
свою петлю осуществляя,
чтоб эта мертвая петля
была бы в воздухе живая.
Він очолив перший в історії авіації груповий політ із посадками на незнайомій території за маршрутом Київ – Остер – Ніжин – Київ /1913/. Здійснив Нестеров декілька рекордних перельотів, зокрема, Київ – Гатчина.
Нестеров для руйнування оболонки дирижабля встановив в хвостовій частині аероплана «ніж-пилу», а для поразки повітряного гвинта літака ворога — довгий трос з вантажем на кінці у вигляді «кішки».
Влітку 1914-го 11-й авіазагін, яким командував Нестеров, розташовувався у Жовкві. До них унадився австрійський льотчик барон Фрідріх фон Розенталь, який щодня здійснював повітряну розвідку на своєму біплані «Альбатрос». Увечері 7 вересня генерал-квартирмейстер М.Д. Бонч-Бруєвич під час штабної наради розпікав льотчиків за безкарні візити австрійського розвідника, закинув про боягузтво. Командир авіазагону Нестеров дав слово чести припинити польоти барона.
Вранці 8 вересня «Альбатрос» знову з’явився в небі. Капітан Петро Нестеров і поручик Олександр Кованько на «Морані» піднялися в повітря, але при зльоті обірвався трос з гирею, яким Петро Миколайович сподівався пошкодити гвинт «Альбатроса» і примусити його сісти. Довелося сісти. Коли ж барон вдруге пролітав над ними, Нестеров підбіг до свого літака (кажуть, у самих шкарпетках, навіть чобіт не встиг одягти) швидко злетів, і помчав за ворогом. Барон спробував відірватися, але «Моран» Нестерова наздогнав «Альбатроса», зайшов ззаду і згори вдарив австрійський літак, після чого обидва літаки впали і розбилися.
Через сім місяців після загибелі Петра Нестерова, в березні 1915 р., його повітряний таран повторив поручик А. А. Козаков. Після вдалої атаки пілот повернувся на аеродром.
Малюнок К. Арцеулова, онука І. Айвазовського
27-літнього Петра Нестерова було поховано у Києві на Аскольдовій могилі. У Києві жили вдова Петра Нестерова та діти: Маргарита (1909—1995) і Петро (1912—1956). Після загибелі П. Н. Нестерова турботу про сім’ю взяв на себе його друг Володимир Іванович Докучаєв (викладач курсу теорії двигунів внутрішнього згоряння (дизелів) у Нижегородському річковому училищі).
Радянська влада вирішила перетворити старовинне аристократичне кладовище на Аскольдовій могилі на парк, каплицю – на танцювальний майданчик, тому родичам дозволили перепоховати тлін померлих. Деякі перепоховання здійснювалися за державний кошт.
У 1938 році заходилися перепоховувати П. Нестерова. Могильний хрест його не зберігся, тож розкопали іншу могилу, в якій лежав офіцер у чоботях, із кокардами.
Старий київський фотограф, який пам’ятав, що авіатора ховали невзутим (М. Бонч-Бруєвич писав, що Нестеров «не встиг узутися»!), наполіг, аби пошуки продовжили, орієнтуючись на сусідні пам’ятники, зафіксовані на світлині. Так було виявлено труну, в якій лежав штабс-капітан у… шкарпетках. Його поховали на Лук’янівському цивільному цвинтарі (ділянка № 13-1, ряд 2, місце 6). 
