Князь Михайло Туган-Барановський, автор першого українського підручника з політекономії народився в с. Солонім на Харківщині у 1865 р. Батько – Іван Якович – військовий, мурза із нащадків Чингізхана. З роду Туган-Барановських і мати Олександра Куприна. У 1410 р. Туган-бек, командувач татарської кінноти закохався й одружився з князівною Розалією Барановською, після чого рід отримав подвійне прізвище. Мати – Ганна Монтвід – українка, із старовинного князівського роду, чиї корені сягають роду князя Гедиміна. Її мати (баба Михайла) Олександра Шабельська, з давнього козацького полковницького роду.
Михайло мав дві сестри і брата. Відомо, що освіту розпочав хлопчина у Московській гімназії, продовжив у Київській і завершив у Харківській гімназії, але всюди не поважав математику. 1884 р. князь поступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Пізніше Туган-Барановський писав: “Народився я в Харківській губернії… за походженням наполовину українець… у ранній юності і на університетській лаві почував себе українським патріотом.“ Відчувати себе українцем Михайлові допомагала тітка Олександра Монтвід, яка мала літературний салон, друкувала власні твори.
У архівах АН України зберігається документ, згідно з яким: “Студент імператорського університету Харківського фізико-математичного відділу Михайло Туган-Барановський внаслідок політичної неблагонадійності звільнений із числа студентів названого університету із забороною прийняття до будь-якого навчального закладу Міністерства Народної освіти“. Проте талановитий юнак 1888 року закінчив екстерном не тільки фізико-математичний факультет із ступенем кандидата природничих наук, а 1890 р. – юридично-економічний факультет. Того ж року він поїхав у подорож Європою. На Ейфелевій вежі Михайло познайомився з Лідією Давидовою (1869-1900), названою донькою віолончеліста та композитора К. Ю. Давидова, директора Петербурзької консерваторії, яка очолювала журнал “Мир божий“. Михайло Туган-Барановський викладав економічні дисципліни в Жіночому училищі комерційного рахівництва. Освічена, талановита жінка ввела Михайла у коло письменників.
У 1890 р. у журналі “Юридический вестник“ з`явилася перша публікація молодого економіста “Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності“. У ці роки Туган-Барановський перебував у Англії, захоплено працював у Британському музеї, вивчав фабричне законодавство, матеріали парламентських комісій. Працю з історії економічних криз у Англії 1894 р. молодий учений представив до захисту як магістерську дисертацію у Московському університеті. Через рік після одержання магістерського ступеня Туган-Барановського зарахували на посаду приват-доцента до Петербурзького університету, де він блискуче викладав.
У 1896 р. закоханий княжич одружився, але його родина не визнала цей шлюб. Молоді жили у Давидових. У Лідії було дві гімназичні подруги: Антоніна Ґерд, яка вийшла заміж за єдиного друга Туган-Барановського – Петра Струве; і Надія Крупська, яка на посиденьках у Давидових познайомилася з В. Ульяновим.
У 1898 р. вчений успішно захистив у Московському університеті докторську дисертацію “Російська фабрика в минулому й сучасному“. Праця стала відомою в Росії й за кордоном. Михайло Іванович захопився проблемою промислових криз. Талановитого вченого почали трактувати неблагонадійним, небезпечним марксистом, тому наказом міністра народної освіти Туган-Барановського було усунуто з посади приват-доцента, заборонено викладацьку діяльність у Петербурзі. Під час вагітності у 30-річної Лідії розвивається анемія і 22 грудня 1900-го дружина Туган-Барановського помирає. Михайло залишається жити в домі тещі.
Навесні 1901 р. за участь у студентській демонстрації вченого було арештовано і вислано до Полтавської губернії. Упродовж чотирьох років Михайло Іванович жив на Україні у с. Пізники Лохвицького повіту у родині давнього знайомого Федора Русинова. Князь вів напружену наукову роботу, плідно працював повітовим і губернським гласним, але встиг закохатися в юну дочку хазяїна Ольгу й посвататися. Ольга була затятою театралкою, доброю знайомою М. Заньковецької. 9 січня 1902 р. вони одружилися. У цьому ж році у молодих народився син, пізніше дочка, названі іменами батьків. Від того часу родина кожне літо проводила в Україні.
1905 р. він звернувся до Полтавського губернського земського зібрання про встановлення першого в Україні пам`ятника Тарасу Шевченку і розпочав збір коштів для цього.
1905 року Туган-Барановський повернувся до Петербурзького університету. Через два роки було надруковано “Основи політичної економії“, насичені матеріалами з української господарської дійсності. Ці лекції стали підручником для студентів усієї царської Росії. Авторові присудили велику премію імені адмірала С.А.Грейга. 1909 року він створив і очолив журнал “Вестник кооперации“, який вважався найкращим у світі на той час.
Туган-Барановський відстоював погляд про широку автономію України, брав участь у редагуванні першої української енциклопедії “Украинский народ в его прошлом и настоящем“.
1913 року спочатку в Берліні німецькою мовою, а потім у перекладі російською у Санкт-Петербурзі була надрукована всесвітньо відома “Соціальна теорія розподілу“. Наступні роки Туган-Барановський працював над удосконаленням кооперативного досвіду людства. Його дослідження “Соціальні основи кооперації“ (1916 р.) внесли ім`я автора до числа класиків-теоретиків кооперативного руху. Михайло Іванович розробив власну модель майбутнього суспільного устрою, державу, централізм якої обмежений кооперацією та муніципалітетами. Туган- Барановський був дуже близький до кіл Тимчасового уряду Росії. В його квартиру приходили радитись голова Державної думи М.В. Родзянко, М.В. Терещенко.
Михайла Івановича запрошували на міністра фінансів, але він відмовився. Він вирішив пов’язати життя з Україною, якої й на карті ще не було.
З весни 1917 р. Михайло Іванович разом із молодою дружиною Ольгою та сином Мишком жили поблизу річки Сули на хуторі Криниця. Сюди прийшла телеграма від В. Винниченка з проханням посісти пост Генерального секретаря фінансів Центральної Ради. Коли Туган-Барановський приїхав до Києва, його сприймали, як вченого із світовим ім`ям, лояльного до українства, а він виявився справжнім українцем. Михайло Іванович успішно провів у Петрограді переговори з французьким послом Нулансом із приводу надання Україні приватної позики. Туган-Барановський став ініціатором створення Українського товариства економістів і його першим головою. Михайло Іванович твердив: “Передусім необхідно визнати право за українцями бути синами своєї отчизни й працювати над розвитком української національної культури.“ У 1918 році він входив до складу групи вчених, які добивалися створення Української Академії наук. Він створив і очолив спеціальний Інститут економічної кон`юнктури (1918), демографічний (1919) і кооперативний інститути.
Туган-Барановський не агітував за вивчення мови, він сам учив її. Ось рядки спогадів П.Пожарського: “Він увесь час силувався говорити по-українськи, хоча це йому мало давалося, іноді не можна було без посмішки дивитися в лице Михайлу Івановичу, коли він говорив українською. Але фізіономія професора була завжди серйозною. “Вибачте, що я так погано говорю, але я мушу практикуватися, бо тільки таким чином я зможу навчитися української мови. “Свої лекції вчений читав державною мовою. 1919 року побачив світ його підручник українською мовою “Політична економія»“. Т-Барановський – переконаний ворог більшовизму. В.Ленін, оцінюючи праці М.І. Туган-Барановського, застосовував характеристики типу: “кадетський професор”, “прислужник буржуазії”, “вульгарний економіст”.
На Різдво урядова делегація УНР, радником якої був Туган-Барановський, їхала до Парижа на Міжнародну мирну конференцію. Для його сім’ї дали окремий вагон, у вагоні відзначили 54 роки від дня народження Михайла Івановича. Він усю дорогу лежав, почував себе зле, мав високу температуру. 21 січня 1919 року біля станції Затишок під Одесою Михайло Туган-Барановський помер. Говорили, що нагла смерть від отрути урвала нитку життя державника Михайла Туган-Барановського (офіційна причина смерті – загострення стенокардії). Поховали його на старому кладовищі Одеси. 
Наприкінці 1918 р., відступаючи, німці вивезли з маєтку вченого на Полтавщині його бібліотеку (39 тисяч томів).
Відомо, що Ольга Федорівна з дітьми емігрувала до Югославії, потім до Чехословаччини, де мала дискусії з Є. Маланюком. Син Михайло (1902-1986) у 30-х повернувся в Україну, став письменником – мав псевдонім Світязький. Внук Джучі був істориком, жив у Волгограді, помер 5 січня 2015 р. Дочка Ольга стала чехословацькою кіноакторкою.
