19 грудня 1915 р. 37-річний киянин Казимир Малевич уперше оприлюднив у Петрограді 39 робіт, серед яких був «чорний квадрат».
23 лютого 1879 р. у Києві на вулиці Бульйонській, 15 у кімнатці на другому поверсі народився Казимир Северинович Малевич, автор «Чорного квадрату», один із основоположників супрематизму, український художник-абстракціоніст. Зараз на місці будиночка – корпус Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона.
Казимир Северинович Малевич був старшим із 14 дітей. Батько художника, Северин, походив із польсько-шляхетського роду. Мати Людовіка Галиновська теж із шляхетської сім’ї.
Перший крок Казіка й перші уроки живопису, останні заняття зі студентами й остання персональна виставка – усе це було в Києві.
Дитинство Казіка пройшло на Волині, Слобожанщині та Сіверщині, де батько працював управляючим на цукроварнях. Розмовляв вдома польською, на людях – українською, дорослим пересипав свою російську українськими та польськими словами й приказками. Разом із селянками Казимир розмальовував хати в орнаментальному стилі. Батькові не подобалося прагнення сина до малювання, тому віддав його до агрономічного училища в селі Пархомівка неподалік Білопілля. Мати ж підтримувала бажання Казимира стати художником. Якось із Конотопа Людовіка поїхала із 15-річним Казимиром до Києва, повела сина до художньої крамниці. Звідти юнак вийшов з етюдником і повним набором фарб. «Цілу дорогу я милувався отими фарбами. Вони приємно бентежили мою нервову систему, як і уся природа». А свою першу картину Малевич продав за п’ять рублів.
Був якось Казимир із батьком у Києві, у вікні крамниці «побачив полотно, що на ньому було смачно намазано зображення дівчини, котра сиділа на ослоні і оббирала картоплю, картопля і лушпиння були вражаюче живі, і на мене це також справило незабутнє у пам’яті явище, як і від самої природи». Так «Київ ставав новим середовищем, котре впливало на мою психіку. Він розкривав мені нове буття мистецтва».
1895 року Казимир, опинився в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, його першим учителем був Микола Пимоненко. Казік зумів запам’ятатися школярам-художникам і за півроку: гарно й охоче співав, знав слова багатьох пісень. Найулюбленішою ж піснею Казимира Малевича була «Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає», «При дорозі хрест високий, кров’ю обілляний», «крамольна» «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». А ще тим, що здоровань Малевич любив поїсти, часто уминав подвійну порцію, тішив себе стравами української кухні: любив сало, домашні ковбаси, часник…
Та через півроку сім’я переїхала до Курська й почалося самостійне життя Малевича. Він познайомився з художниками, влаштувався чиновником у технічний відділ дирекції залізниці. У 20 років одружився з полькою Казимирою Іванівною Згляйц, дочкою курського лікаря; народилася у них дочка Галина. Казік все частіше чув «пане Казимире», особливо після того, як помер батько і Малевич взяв на себе опіку матір’ю та чотирма малими. Художник все частіше знаходився у Москві, де вивчав живопис у Ф. Рерберга і тричі безуспішно намагався вступити в Академію. У той же час він виставляв у Москві перші «етюди», підписуючи їх ім’ям Броніслав.
Та родинне життя не складалося: Казимир із Казимирою розлучилися. І Малевич знову одружився з дочкою психіатра Зоф’єю Рафалович. Молодята оселилися в Москві, багато часу перебуваючи на дачі тестя в Німчинівці. Знайшлася у них дочка Уна.
Відтепер Малевич почав виставлятися під власним ім’ям, переконано вважав себе новатором, кубофутуристом.
19 грудня 1915 року в Петрограді відкрилася виставка картин «0, 10», «Остання кубофутуристична». Виставка робіт десяти учасників (звідси 10), а нуль – їхнє прагнення звести всі предметні форми до цієї величини й «вийти за нуль» – у безпредметність, у ніщо, в Абсолют.
Полотно висіло, наче ікона у божниці – так автор демонстрував своє головне досягнення – «Чорний квадрат», що був абсолютом, очищеним від тимчасового та випадкового.
25 серпня 1976 р після тиску та шантажу радянська влада придбала «Чорний квадрат» у родини Малевича за 300 рублів.
