На свято Миколая 1920 року у шахтарському селі Юр’ївці на Луганщині родині Руденків було засіяно сином Миколою. І розпочалася дуже правильна за канонами кадровиків-соціалістів біографія. Батько – шахтар, мати – поралася на городі й ростила трьох малих.
У хатині глиняній, мов у печері,.
Моє дитинство весело текло.
Босоніж взимку бігали за двері, –
Бо чоботів ні в кого не було
Шестилітнім хлопчик пережив страшну трагедію… «До хати внесли обгорілого до білих кісток батька. На шахті сталася пожежа батько кинувся рятувати друзів. Вони обгоріли, а він згорів.»
З цього часу Миколка став сиротою а сім’ю обступили невилазні злидні. Та горе у парі ходить і нещасних за собою водить… Під час дитячої бійки Миколці перебили зоровий нерв – і він осліп на ліве око.
Але життя тривало. Навчання в школі, перші поезії. Восьмикласником посів перше місце на Всеукраїнському літературному конкурсі серед школярів. Було й несподіване рішення таткових друзів на шахті Сутоган: вони прийняли школяра кандидатом у члени партії. Вступ до Київського університету і після місяця навчання – мобілізація до армії. Микола Данилович згадував: «Я потрапив до армії тільки тому, що схитрував на медичному огляді». Не міг юний комуніст ховатися за спини товаришів. Служити довелося у Москві, серед «блакитних беретів» Берії в охороні дачі Сталіна. Коли почалася війна, рядовий Руденко почав писати рапорти з проханням відправити його на фронт. Але «дзержинці» на фронт не рвалися, тому його тихо вислали на курси політруків до Ново-Петергофа. Так Руденко опинився на передовій блокадного Ленінграда.
Тяжке поранення, госпіталі, ІІ група інвалідності, але він знову проситься на фронт. І служить до кінця війни інструктором пропаганди польового шпиталю. Війну закінчив у Кенігсберзі, серед нагород орден Бойового Червоного прапора. Демобілізувався у званні капітана, повернувся до Києва, хотів учитися, але пенсійні статки не дозволили. Поступив на службу редактором у видавництво «Радянський письменник» і присвятив себе поезії. На тлі соціалістичного ширпотребу засяяли шість його збірок. Руденка благословили на пост секретаря письменницької парторганізації, підсунули крісло головного редактора журналу «Дніпро».
Чого ще бажати? Десять збірок поезій, романи «Вітер в обличчя», «Остання шабля» читав увесь Союз, молодь зачитувалася його фантастикою. Він – депутат Київської міської ради мав квартиру в Києві, дачу в Конче-Заспі. Дружина – викладач медичного інституту, четверо синів.
Та на перешкоді став Карл Маркс. Микола Руденко дослідив «Капітал» і знайшов помилки. «Відриватися від правовірного марксизму було дуже боляче для мене. Так боляче, ніби з тебе здирають шкуру», – зізнавався фронтовий політрук.
У 1974 році у московському самвидаві академік Сахаров надрукував роман Руденка «Енергія прогресу». Після чого письменника вигнали з КПРС, виключили зі СПУ. Сім’я Руденка розбита, ні машини, ні дачі. Працював сторожем чужих дач у Конче-Заспі.
9 листопада 1976 року бунтар створив Українську групу сприяння виконанню Ґельсінкських угод. У світ пішла правдива інформація про порушення прав людини. Планета узнала більше ста імен політв’язнів. Руденка позбавили волі, помістили у психушку, а він звідти:
Йдемо звитяжно, переможно –
Немов гроза ідем!
Як перевиховать не можна,
У землю покладем!
І нам від того, скажем прямо,
За вухом не свербить
Усіх хохлів до’дної ями –
Будем, будем бить!
Не скорився? На лаву підсудних! 57-річний інвалід, орденоносець отримав 12 років концтаборів. В ув’язненні він створив збірки поезій «Прозріння», «За ґратами»; за допомогою дружини твори потрапили за кордон. За це Раїса Руденко отримала 5 років мордовських концтаборів.
Горбачов підписав Указ про позбавлення Руденка радянського громадянства. У грудні 1987 року родина емігрувала до США, де письменник удостоївся звання члена Української Вільної Академії Наук. Там було видано роман «Орлова балка» і поему «Хрест».
У квітні 1990-го Микола Руденко повернувся до Києва У 1993 році отримав Шевченківську премію. У 1995 р. видав нову книгу «Ковчег Всесвіту», з прогнозом майбутнього Землі.
1 квітня 2004 року Великого Громадянина України не стало.
Залишити відповідь