3 (15) грудня 1839 р. у с. Платонівка на Полтавщині народився відомий український піаніст Андрі́й Плато́нович Родзя́нко.
Родзянки – український дворянський рід, що походив із козацької старшини, до якого належали письменники М.Старицький і Л.Старицька-Черняхівська. У XVIII — на початку XX ст. володіли значними маєтностями у Полтавській і Катеринославській губерніях, тому маємо дві гілки роду.
Родоначальник Родзянків на Хорольщині – Родзянко Василь Іванович (1652 — 1734 рр.). У 1701—1705 рр. був Хорольським сотником. 5 травня 1704 р. Василь Іванович від Миргородського полковника Данила Апостола одержав Універсал на володіння с. Хвощівка — 56 дворів. У 1705 р був гетьманським охоронцем. Брав участь у війні зі шведами, тяжко пораненим потрапив у полон, потім вважався «військовим товаришем». З 18 вересня 1720 р. володів с. Єньки — 68 дворів. З 1723 по 1734 рік був обозним Миргородського полку. Іван Васильович (? — 1751) — гадяцький полковник.
Його син Степан Іванович Родзянко (1687-1736), внуки Єремій та Іван Р. були хорольськими сотниками протягом 1701-68 та миргородськими полковими обозними (1735-36 і 1767-79).
Васи́ль Степа́нович Родзя́нко (1727 — ?) — військовий канцелярист (1755), згодом миргородський полковий обозний, Хорольський повітовий предводитель дворянства. Жив у м. Хорол. Мав у с. Родзянки 882 душі, с.Василівка — 590, с. Заїчинці — 435, м. Хорол — 238, с. Вишняки — 40, а всього — 2840 душ; за дружиною Ганною Борозною було 188 душ.
Син Василя Степановича Родзянка Гаврило Васильович (1751 — після 1803 р.) маршал дворянства Хорольського повіту, секунд-майор, власник с.Родзянки (нині с. Веселий Поділ Семенівського району Полтавської області). У 1786-1805 рр. дворянство Хорольського повіту обрало Гаври́ла Васи́льовича Родзя́нка своїм провідником. Колезький радник (1802 р.). За ним у Веселому Подолі було 998 душ, Заїчинцях — 592, Хвощівці — 66, Вишняках — 17, Горбах — 289, Сидорах — 251, а всього з іншими селами та хуторами за даними 1800 р. — 2489 душ.
У Родзянка Гаврила Васильовича та Марфи Михайлівни Шрамченко було чотири сини і чотири дочки. З них Родзянко Аркадій Гаврилович та Родзянко Платон Гаврилович мали маєтки у одному селі – Веселому Подолі, одержаному в спадщину від батька.
Старший брат Аркадій Гаврилович (1793 – 1846) – російськомовний поет, дідич. Аркадій Родзянко писав легкі, красиві вірші з дитинства, пізніше захопився темою еротики. Виховувався в Московському університетському пансіоні. На військову службу поступив портупей-юнкером у лейб-гвардійський Єгерський полк 1814 р. прапорщик — 24.1.1818, у чині поручника переведений в Орловський піхотний полк штабс-капітаном — 6.4.1819. У 1818—1819 рр. Аркадій був членом літературного товариства «Зелена лампа», співробітником популярних альманахів «Полярная звезда» (1824), «Невський альманах» (1826), «Памятник отечественных муз» (1827).
Ніжний друг О.Пушкіна, який кілька разів приїздив до нього. Олександр Пушкін порівнював Родзянка з французьким поетом Клодом Піроном, присвятив Аркадію Родзянку вірш «Прости, украинский мудрец» і «Ты обещал о романтизме». Знайомий був Аркадій із Анною Керн.
У 1821 р. вийшов у відставку капітаном і повернувся у свій Хорольський маєток у Веселому Подолі, де мав 522 душ кріпаків. Разом із дружиною Надією Якимівною Клевцовою мали 3 сини та 2 дочки.
Був знайомий з Т.Шевченком, С.Аксаковим. У липні 1845 р. Т. Г. Шевченко побував у маєтку Аркадія Родзянка, але через півдня втік до садиби Платона Гавриловича. Ось як згадував про це Т. Шевченко в «Щоденнику»: «…так надоел своей глупой эстетикой и малороссийскими грязнейшими и глупейшими стихами, что я убежал к его брату Платону, к его ближайшему соседу и, как водится, злейшему врагу. Я забыл даже, что я виделся когда-то с этим сальным стихоплётом».
Платон Гаврилович — предводитель дворянства в Хорольському повіті був знайомий із Тарасом Шевченком, листувався з ним. Йому належала друга частина Веселого Подолу. У цьому маєтку пройшло дитинство Леоніда Глібова, адже управителем у Платона Родзянка був батько майбутнього байкаря. До речі, саме Платон Родзянко дав змогу Леоніду Глібову здобути освіту.
У липні 1845 р. Тарас Григорович провів кілька днів у Платона Родзянка у Веселому Подолі, де записував фольклор, нотував матеріал археографічного характеру; малював краєвиди,
намалював портрет сина Аркадія Родзянка — Гаврила у білій сорочці, в смушевій шапці; у лівій руці у нього люлька, в правій — яблуко (акварель зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка АН України у Києві). Згадка про село і господаря є в повісті «Наймичка» і в «Щоденнику». У Веселому Подолі Т. Шевченко познайомився з чеським композитором Єдлічкою Алоїзом, — учителем музики у Родзянків. Перекидаючи чарчину, Тарас читав свої вірші, пречудово співав, розпитував Єдлічку про гуситів, Прагу. Зібрані матеріали Шевченко використав для написання поеми «Єретик»(«Іван Гус»). У А. Єдлічки учився музиці син Платона Родзянка Андрій (3 грудня (15)1839— ?), відомий піаніст. Потім він здобував освіту у Київському університеті, грі на фортепіано учився у чеського піаніста Й. Котляра, удосконалював майстерність у Веймарі у Ференца Ліста (1860 р.). Андрій Платонович Родзянко концертував у Києві, Москві, Петербурзі, виконував фантазію К. Краля на теми з опери «Роберт-Диявол». Мистецтво Родзянка високо цінували О. Сєров, О. Даргомижський. У кінці 1860-х років Андрій Родзянко, останній з поміщиків Веселого Подолу, повернувся в Україну; був багатою людиною: мав 5500 десятин землі, кінний і цегельний заводи, займався господарством. Зимою він жив у Петербурзі, власник кількох великих будинків. Природні багатства й чудові пейзажі навколо села Веселого Подолу спонукали оселитися тут князя Олександра Мещерського (народився 1822). Багато обставлений палац Мещерських у Веселому Подолі був збудований у готичному стилі, мав 54 кімнати.
Нащадки Андрія Платоновича – Леонід Родзянко та його сестра поетеса Наталія Родзянко. Леонід Родзянко, колишній кавалерист, полковник, вийшов на пенсію і почав розводити коней для багатіїв.
Леонід з дружиною Олександрою Бейльштейн жили у Києві біля Золотих воріт. Їхній будинок у стилі модерн архітектора Мартина Клуга на вул. Ярославів вал, 14-б був оздоблений як кінний клуб. 
Тут увічнений був залюблений у кінний спорт і полювання Родзянко та його улюблена Ракета, яка вигравала Гран-прі на Лондонських перегонах. У 1914 році Леонід Петрович Родзянко продав будинки, забрав із собою весь капітал і разом із дружиною та сином Борисом відправився до Америки. В США він вигідно вклав гроші та через три роки став міліонером.
У будинку Родзянка не раз бували Анна Ахматова, їхні родичі: Сергій та Михайло Родзянки. Сергій став комісаром Української Центральної Ради та Української Держави на Холмщині.
Михайло Володимирович Родзянко – надзвичайно цікава особистість. Народжений 12 квітня 1859, с. Попасне Новомосковського повіту Катеринославської губернії в родині генерал-лейтенанта Володимира Михайловича Родзянка (1820-1893) 
і на сім років молодшої Марії Павлівни Вітовтової (літографія з портрету роботи Зеленського).
Онук Михайла Васильовича Родзянка (1788-1828), генерал-майора, ад’ютанта військового міністра, 
одруженого з фрейліною К.В. Квашніною-Самаріною (1794-1877), начальницею Училища ордена св. Катерини в С.-Петербурзі. (Худ. В. Боровиковський. Портрет К.В. Родзянко, бабусі другої особи Російської імперії. 1821 р. Художній музей, Мінськ.)
Дитинство та юність провів на рідній Катеринославщині. 19-річним закінчив Пажеський корпус; прослужив чотири роки – і пішов у відставку. Чому порушив родинну традицію? Через одруження з княгинею Анною Голіциною, дочкою сенатора й обер-гофмейстера двору.
Родзянко був приятелем Д.І.Яворницького, листувався з ним, звертався до літописця історії: «Любий батько кошовий». Родзянко електризував і телефонізував Катеринослав, відремонтував мости, домігся відкриття музею в місті, запросив Д.Яворницького очолити музей ім. О.Поля. Кожного року віддавав сотні тисяч золотих на лікарні, навчальні заклади, пенсії та подарунки бідним. Завжди, навіть депутатом Державної думи, у анкетах у графі «народність (за рідною мовою)» вказував «малорос».
Катеринославський поміщик, маршалок дворян Новомосковського повіту; 12.12.1900-13.12.1906 – голова Катеринославської губернської земської управи. Шість років Родзянко був членом Державної Ради та Державної думи Російської імперії. Упродовж 6 років (1912-1917) Михайло Володимирович був головою IV Державної думи Російської імперії, другою особою російської імперії. Упертюх конфліктував із царем, мав скандали з урядом і царедворцями; він шаленів від пліток-чуток, але Родзянко оглядав 112 кг своєї туші, примовляючи: «Ну, Михайле Володимировичу, держись: спина у тебя широка – все витерпиш!»
У лютому очолив Тимчасовий комітет членів Державної думи, у руки якого Микола II передав верховну владу. Під час громадянської війни служив у Добровольчій армії, з її рештками емігрував до Югославії. 65-річний Михайло Володимирович Родзянко помер 21 січня 1924 р. у с. Беодра, похований у Белграді. Залишив мемуари «Крах імперії» (1924, 1927, 1929).
Разом із дружиною мали трьох синів і дочку; 
онук — Василь Родзянко, єпископ, видатний богослов у еміграції.
Племінник М.В. Родзянка, Олександр Павлович Родзянко народився 18 серпня 1879 р. Аристократ закоханий у коней освіту здобував у Пажеському корпусі та Офіцерській кавалерійській школі в Петербурзі. 1908 року вступив до елітної кавалерійської школи в Сомюре (Франція). 
У 22 роки брав участь у міжнародних кінних змаганнях в Туріні, де був нагороджений Кавалерським хрестом італійського ордена Корони. Командою російських кавалерійських офіцерів (Павло та Олександр Родзянко, М. Плєшков, Д. Іваненко і Д. Ексі) завоювали тричі «Золотий кубок короля Едуарда» у змаганнях із подолання перешкод (Лондон, 1912, 1913, 1914 року).
У 1912 р. в складі збірної Російської імперії виступав на Олімпійських іграх в Стокгольмі.
Генерал-лейтенант у Першій світовій, командир корпусу Білої армії під час громадянської війни. У 1919 році оселився в Німеччині, а пізніше емігрував до США. Був президентом асоціації кавалергардів, головою відділу Союзу пажів, писав мемуари.
6 травня 1970 помер в Нью-Йорку у віці 92 років.
Цікаво, що рід Родзянків дав чотирьох фельдмаршалів.
Залишити відповідь