1 грудня 1934 р у Ленінграді біля дверей свого кабінету в Смольному 30-річний працівник Інституту історії ВКП(б) комуніст Леонід Ніколаєв застрелив секретаря обкому Сергія Кірова. Револьвер і патрони вбивця отримав на спортивній базі ленінградського клубу «Динамо», що належав НКВС.
Кажуть: «шукайте жінку», адже Сергій Миронович дуже любив жінок, мав багато коханок як у Большому театрі, так і в Ленінградському. Чи не тому Ленінградський театр опери та балету, отримав ім’я «театр ім. С.Кірова»?
Відомо, що дружина Ніколаєва, Мільда Драуле (латишка з походження, мати двох дітей) прислужувала на кіровських вечірках і була однією з «подружок» Кірова. Сім’ю Ніколаєва, Мільду Драуле та її матір, розстріляли, як «співучасників».
Інші твердять, що вбивство здійснене за вказівкою Сталіна. За версією Хрущова, багато опозиційних партійних керівників просили Кірова виставити свою кандидатуру на посаду Генерального секретаря на XVII з’їзді партії, що стало причиною поповнення списку злочинів Сталіна.
Эх, огурчики-помидорчики,
Сталин Кирова убил в коридорчике.
Уже через дві години після вбивства Сталін, глава уряду СРСР В’ячеслав Молотов, нарком оборони Клим Ворошилов, нарком внутрішніх справ Генріх Ягода і (майбутній нарком) заступник голови Комісії партконтролю при ЦК ВКП(б) Микола Єжов, прокурор РРФСР Андрій Вишинський, ще кілька високопоставлених осіб спеціальним поїздом виїхали до Ленінграда.
Прямо на вокзалі Сталін (зазвичай стриманий на людях) обматюкав зустрічаючих, а начальника Ленінградського управління НКВС Пилипа Медведя вдарив по обличчю. За свідченням Єжова, Сталін викликав його та генерального секретаря ЦК ВЛКСМ Олександра Косарєва й сказав: «Шукайте вбивць серед зинов’євців».
Вбивство Кірова стало приводом для організації в СРСР «великого терору» чи масової різанини. У ніч із 3 нà 4 грудня 1934 р.- у Жовтневому палаці Києва було розстріляно 28 українських письменників.
1 грудня 1934-го, тобто в день убивства Кірова, Сталін власноручно підготував одну дуже своєрідну постанову Центрального виконавчого комітету (ЦВК) СРСР. Цей надзвичайний акт, який не обговорювався на політбюро ЦК ВКП(б) і на сесії ЦВК СРСР (і навіть формально не підписаний головою ЦВК Михайлом Калініним), з повним правом можна назвати хартією терору.
Документ вимагав
• завершувати слідство у справах про терористичні організації й акти в десятиденний термін,
• розглядати їх у суді без участі обвинувачення та захисту,
• не допускати касаційного оскарження і клопотань про помилування,
• вироки про розстріл здійснювати негайно після їх оголошення.
