Степан Ленкавський народився 6 липня 1904, с. Угорники, біля Івано-Франківська у часи, коли українець міг бути «або хлопом, або попом». Дитинство єдиного сина, внука греко-католицьких священиків промайнуло в селах Фитьків і Загвіздя. Далі були Станіславська гімназія, філософський факультет Львівського університету. І хоча Степан не закінчив вишу, вже тоді за потужний інтелект і глибину мислення однокурсники звали юнака професором, і це почесне прізвисько супроводжувало Степана все життя. Закохана у Ленкавського секретарка канцелярії Бандери Осипа Демчук згадувала: «Він випромінював таку глибину інтелекту, що ставало страшно. Здавалося, що ти поряд із ним — маленька істота».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні та один із 28 співзасновників ОУН. З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. У 25 років Степан написав «Декалог» («Десять заповідей українського націоналіста», влітку 1929 р.), вступ декалогу «Я – Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя» написав побратим Степана, теж попович – Іван Габрусевич. Ленкавський все життя сповідував морально-етичні засади декалогу.
У листопаді 1930 р. польська поліція вивчила «архів Сеника», світлину конгресівців і почала арешти «конгресівців». Ленкавський був заарештований у Кракові у вересні 1932 р., під час процесу «суду мовчальників», засуджений до 4 років ув’язнення. Відбув польський гонорар у львівських Бригідках, в Дрогобицькій в’язниці «На Гірці», у Ломжі під Варшавою. У 1940 р. у період розколу в ОУН від імені прихильників Степана Бандери вів переговори з Андрієм Мельником, проте вмовити полковника не вдалося. Зрештою, Ленкавський єдиний із членів-засновників ОУН став під прапор ОУН (р) Степана Бандери, чим надав легітимності ОУН – революційній, або бандерівській. Був референтом пропаганди ОУН (б).
С. Ленкавський – жартівник, оптиміст, який ніколи не втрачав людської гідності, хоч доля давала підстави для цього. Мабуть, аристократично-аскетичний Ленкавський усвідомлено не створював сім’ю, аби не наражати її на небезпеку й не обмежувати себе в діях; ніколи не мав власного дому, жив, де прийдеться.
29 липня 1941 р. — як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові Ленкавський був заарештований гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у львівській тюрмі на Лонцького, краківській «Монтелюпіх» і з 1942-го у концтаборі Аушвіц (Освєнцім). Два роки він витримав у найстрашнішому гітлерівському концентраційному таборі. Ленкавський – затятий курець, використовував будь-яку нагоду «посмалити». В Освенцімі він готовий був зайву хвилину постояти голяком на морозі, аби лише зробити кілька затяжок німецького недопалку.
. У повоєнні роки став заступником Бандери з внутрішньопартійної роботи, курирував військовий сектор та спецслужби ОУН — розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв’язків (К–3), створив і очолив аналітичну референтуру підсовєтських справ (РПС). Написав чимало посібників із конспірації.
Після загибелі С. Бандери одностайно обраний Головою проводу ОУН(р), хоч ніколи не рвався до влади. С Ленкавський після Данила Чайківського уклав усі твори С. Бандери під назвою «Перспективи української революції», почав писати нарис українського націоналізму.
В останні роки життя, важко хворий, він зайнявся тим, до чого завжди прагнув, — китайською, індійською філософією, філософською спадщиною Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера.
Скромна, не вибаглива людина з енциклопедичними знаннями мала свої пунктики:
Жартівник, оптиміст,
затятий футбольний уболівальник,
курець із темно-коричневими плямами на пальцях,
принципово байдужий до жінок. Чи не тому Микола Климишин назвав Ленкавського «монахом ОУН»?
шанувальник баварського пива та червоного французького божоле. Навіть на смертному ложі геть знесилений ще посмакував ковтком такого дарунка:
Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
30 жовтня 1977 р. у Мюнхені після важкої хвороби упокоївся ідеолог ОУН , сумління організації, 73 – річний Степан Ленкавський.
Залишити відповідь